Осень убогая

ОСІНЬ УБОГА
Лiна Василівна Костенко [1930]

Прошкандибала осінь по стерні,
ввіткнула в степ цурупалля, як милиці.
Летів козак на білому коні,
гукнув їй:
                 — Тітко, чей же, натомилися?
                Хутчій давайте руку, підвезу.
                Аж до якого двору вам під'їхати?
Заморосило осінь у сльозу:
               — Спасибі, хлопче, ніколи і нікуди.
               Все роздала, червінці й дукачі.
               Чужі курчата розклювали просо,
               Убога торба — хмара на плечі,
               іду в полях, голодна, гола й боса,
               А вже цвяхами колеться стерня,
               і крутить хуга біле перевесло.
              Ти краще злазь, козаче, із коня,
              копай могилу, поки не підмерзло.
              Вкопай тепла земного.
              Поклади
              на тихі груди снігову намітку.
              А в головах у мене посади
              жовтогаряче сонце, як нагідку.



ОСЕНЬ УБОГАЯ
Перевод стихотворения Лины Костенко

Прошкандыбала осень по стерне
и сучья в степь, как костыли, вонзила.
Казак летел на белом скакуне,
её окликнул:
— Тётка, притомились?
Скорей давайте руку, подвезу!
Вам до двора какого нужно ехать-то?
Тут осень не смогла сдержать слезу:
— Спасибо, хлопчик, некуда и некогда.
Все раздала червонцы  — и не счесть,
чужие куры расклевали просо.
С убогой торбой — тучей на плече
иду в полях голодной, голой, бо'сой.
А уж гвоздями колется стерня,
и вьюга перевясла закрутила.
Слезай-ка лучше, казачок, с коня,
пока не мёрзлый грунт, копай могилу.
Вкопай тепла земного. На груди
мне положи ты снежную накидку.
А в изголовье солнце посади,
жёлто-горячее, как маргаритку.

                21 ноября 2021 года