На підвіконня м’яко опираючись вночі,
мене завжди чекала до світанку мама ...
З плащем в руці, я йшов додому по весні,
від ароматів квітня серцем в дошку п'яний…
А після мене з розуму зводили солов'ї,
в пожежі літнього любовного дурману...
Коли ж каштани зовсім відгоріли, відцвіли -
мене всю ніч в вікні чекала люба мама...
Нараз за мить ми стали всі дорослими, на жаль…
Та одружилися… І всі прийшли до тями ...
І після холодів розлучень, втрат, років вуаль
лягла на наші скроні срібно почуттями ...
На підвіконня тихо опираючись вночі,
мене завжди чекала до світанку мама ...
Як спорожніло скло в окладі срібної парчі!
Як ніч без проміня в зачиненному храмі…
Мама
© Copyright: Юджин Папуша, 2021
Свидетельство о публикации №121111808381
Свидетельство о публикации №121111808381
Рецензии