Владимир Бордюгов. День уставший. Рус. Бел
Взгляд впитал увяданье закатное.
Полумесяца мутного, вдового
Силуэт - пожелтевшей заплатою.
Серп завис, не качнётся, придержит он
Коромысло ночного спокойствия.
Отшумели берёзы и сдержано
Привыкают к ночному безмолвствию.
Опускается небо туманами,
Окунаясь в кустов одиночество,
И за кочками зыбкими, мшаными
Прорастает грибов чудотворчество.
Потянулся лес тонкими травами,
Распрямились кусты можжевельника,
Сосны чёрно - зелёными фраками
Прикасаются к старому ельнику.
День вчерашний, спешивший, растаявший,
Ты во мне оставляешь зарубочку.
Словно грешник прозревший, покаявшись,
Пью росу и хмелею на чуточку.
Стомлены дзень
Дзень стаміўся, не чакаючы новага.
Увабраў увяданне заходняе.
Серпік месяца мутнага, удовага
Сілуэт - жоўклай латаю моднаю.
Серп завіс, не кіўнецца, трымаецца,
Каромысла начнога спакою.
Адшумелі бярозы, збіраюцца,
Абвыкаюць начнога настрою.
Апускаецца неба туманамі,
Нібы то адзіноты ўмоўнасць,
За купінамі зыбка-імшанымі,
Прарастае грыбоў шматшыкоўнасць.
Лес пацягнецца тонкімі травамі,
Распрастаўшы ядлоўца кусты,
Хвоі чорна-зялёнымі фракамі
Датыкаюцца, нібы то ты.
Дзень учарашні спяшаўся - растаўшы,
Ты ў душы пакідаеш зарубіну,
Нібы я станаўлюся празрэўшы,
П'ю расу, каб п'янець незагублену.
Перевёл Максим Троянович
Свидетельство о публикации №121111808257