И я не я, и ты уж мне не ты...

І Я НЕ Я, І ТИ МЕНІ НЕ ТИ...
Лiна Василівна Костенко [1930]

І я не я, і ти мені не ти.
Скриплять садів напнуті сухожилля.
Десь грає ніч на скрипці самоти.
Десь виє вовк по нотах божевілля.
Бере голодну тугу — як з ножа.
Дзвенять світів обледенілі дзбани.
І виє вовк. І вулиця чужа
в замет сміється чорними зубами.
І виє вовк, ночей моїх соліст...
Заклацав холод іклами бурульок.
Вповзає вовк і тягне мерзлий хвіст,
в сузір'ї Риб вловивши кілька тюльок.
Ти, вовче, сядь. Ти на порозі ляж.
Ти розкажи свою пригоду вовчу.
А смушки скинь. Навіщо камуфляж?
Ти краще вий. А я собі помовчу.
Погрійся тут, моя нічна мано,
хоч ми із казки вибули за віком,
аж поки ранок в чорне доміно
зіграє з нами вогниками вікон.
Аж поки сонце перепалить пруг,
і сплачуть пітьму стріхи тонкосльозі...
Лежить овеча шкура завірюх...
і скімлить пес розумний на порозі...



И Я НЕ Я, И ТЫ УЖ МНЕ НЕ ТЫ...
Перевод стихотворения Лины Костенко

И я не я, и ты уж мне не ты.
Скрипят садов натянутые жилы.
Играет ночь на скрипке пустоты.
И, как по нотам, воет волк уныло.
Берёт тоску голодную с ножа.
Звенят миров обледенелых жбаны.
И воет волк. И улица чужда,
в сугроб смеётся чёрными зубами.
И воет волк, солист полночных грёз...
Заклацал холод зубьями сосулек.
Вползает волк и тянет мёрзлый хвост,
в созвездье Рыб поймав немного тюлек.
Ты, волче, сядь. Ты ляг, ночной мираж,
и расскажи о приключеньях волчьих.
А смушки скинь. Зачем же камуфляж?
Ты лучше вой. Я буду слушать молча.
Погрейся тут. Ты морок мой давно,
хоть мы из сказки выбыли без срока...
Побудь, покуда утро в домино
сыграет с нами огоньками окон.
Пока перепали'т светило круг,
и стрехи темень с крыш слезами смоют...
Лежит овечья шкура завирух...
И пёс разумный на пороге воет...

                18 ноября 2021 года