Віти, мов руки до неба простерті.
Дерево розпачу чорно-зелене,
Чи ж ти не віриш, що з пазурів смерті
Всіх, хто загинув, Бог ніжний поверне?
Чом твій застиглий рух сповнений болем?
Невже не чуєш ти вітру цілунків?
Невже і дощ не несе порятунку?
…Дерево розпачу тихо та лунко
Плаче в негоді пораненим тролем…
13.07.02
Дерево розпачу
© Copyright: Наталка Змиивна, 2021
Свидетельство о публикации №121111800297
Свидетельство о публикации №121111800297
Рецензии