Метеликом на світло я летіла.
І так кружляла!Так життю раділа!
Тепла хотіла й ніжності шматочок.
Щасливою побути ще разочок.
В чужім саду нектаром смакувала.
Та що солодке - то чуже - не здраво!
Не так ключі до щастячка кувала.
Чуже хапати все ж не мала права.
Розрадою я подруги втішалась.
Така вже доля,ніде іншу взяти.
То краще одинокою лишатись,
Аніж з чужої миски вигрібати.
Врізалися в думки слова чужі:
А ти ніхто, коли тебе не люблять.
Була голодна на слова палкі.
Лише у снах пізнала, як голублять.
На Катерину зламані гілки
Ніколи не розквітли у букеті.
І твої клятви, щирі- не тривкі.,
Пішли у світ в поштовому конверті.
А молодість осіннім листопадом
Розвіяла бажання навісні.
Торкнула душу доля зорепадом -
І знову я кохана. Вже не в сні
Бабочка
© Copyright: Татьяна Школяренко, 2021
Свидетельство о публикации №121111700753
Свидетельство о публикации №121111700753
Рецензии