Лiна Костенко-Це називалось творчi семiнари-на рус

Мой перевод на русский язык стихотворения
Лины Костенко "Це називалось — творчі семінари...":

    Это называлось - творческие семинары

Я помню - мы, студенты, выбирались
на "творческие семинары" в лес.
Мы спорили, проблемы обсуждали,
всё в мире вызывало интерес.

Пришёл Хикмет. Как бледен он, однако, -
болеет. Сердце. Тяжело, всерьёз.
А рядом с ним красивая собака,
такой оранжевый шикарный пёс.

Пришёл Хикмет. Пришёл на встречу с нами.
А были мы тогда Литинститут.
И все вопросы сложные мы сами
решить хотели и сейчас, и тут.

Какие же мы были полемисты!
Пылал румянцем юности азарт -
найти ответ на всё хотели быстро,
проблемы сразу все перерешать.

Был разговор и долгий, и горячий,
уже и тучи вечер натянул.
Хикмет сказал:
                – Сейчас там передача.
Пожалуйста, поймайте мне Стамбул.

Все перешло в другую плоскость, в сторону,
и гладил он оранжевого пса.
А мы ему ловили его родину.
И грусть была видна у всех в глазах.

А мир хрипел. Все станции гремели.
Пел, и кричал, и спорил шумный мир.
Найти ли мы волну ту не сумели,
или от нас скрывал её эфир,  —

но сквозь шумы, помехи, сквозь пространство,
сквозь голосов немыслимых приём, —
О, Турция! Что ж не отозвалась ты?
Он так скучал о голосе твоём!

Эмма Иванова.
17.11.2021г.

================================

            Оригінал:
     Це називалось — творчі семінари...
          Ліна Костенко

Це називалось — творчі семінари.
Шукання іскри золота в піску.
... Пливли над лісом фіалкові хмари,
як обважнілі кетяги бузку.

Ішов Хікмет. Іще блідий. Ознака —
що серце знов, що тяжко, що воскрес.
А поруч з ним оранжевий собака,
такий красивий вишуканий пес.

Ішов Хікмет. Ішов на зустріч з нами.
А ми були тоді Літінститут.
Усі питання, сколоті тернами,
хотіли бути вирішені тут.

О, ми були великі полемісти!
Пашів рум'янцем юності азарт —
на всі питання зразу відповісти,
усі проблеми зразу розв'язать.

Була розмова довга і гаряча,
уже й ті хмари вечір перебув.
Хікмет сказав:
— Там зараз передача.
Будь ласка, хтось зловіть мені Стамбул.

Все перейшло у іншу враз площину
І гладив він оранжевого пса.
А ми йому ловили батьківщину.
І це був сум. І це була краса.

А світ хрипів. Всі станції гриміли.
Співав, кричав і сперечався світ.
Чи ми знайти ту хвилю не зуміли,
чи десь вона розбилась об граніт, —

але крізь шум, крізь клекіт той і галас,
крізь голоси немислимих країн, —
Туреччино! Чого ж ти не озвалась?
Він так тужив за голосом твоїм!
----------------------------------  Ліна Костенко
https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=13200