Чи ти кохав мене?

Чи ти кохав мене?
Або примарилось?
Там, уві сні здавалось,
Так,- мене кохав.
А стала звичкою,
В житті реальному.
В буденності,
В десятках різних, 
непотрібних справ.
Була чаклункою
А стала відьмою.
Ні, швидше тінню,
Присмаком твоїм.
Так гірко - солодко,
Гаряче - боляче...
Що мить якась,
І став чужим.
А весни зійдені,
І цвіт із яблонь впав,
Тай Осінь дихає
Чи бо ж, Зима.
В очах замріяних
Шукаю я тебе.
Тебе, якого вже нема.
Чи не було?
17.11.2021
Доброго ранку! Як часто, ми жінки,- придумаємо собі чоловічий образ. Лицаря. Без вад. І живемо, плекаючи цей образ. Бо, інакше не можемо. І навіть невеликий сентиментальний роман, перетворюємо на казку. І сподіваємося, сподіваємося.. Забуваючи, що у кожного є вади. Тобто, нам легше жити із примарою у думках, ніж із людиною.. Щоб не трапилося розчарування. Не було боляче. І такі історії тягнуться роками. Бо, сподіваємося на більше. І як би ми, не голосили , що краще на самоті...Кожна, майже кожна має надію кохати і бути коханою.  Дівчата! Бажаю усім нам, цього дива. Скарба. Який не перетвориться у буденність.