Лiна Костенко -Чадра Марусi Богуславки- на русский

Мой перевод на русский язык стихотворения
Лины Костенко "Чадра Марусi Богуславки":

    Чадра Маруси Богуславки

Увиты стены узких улиц хмелем.
Татары спят, сейчас у них байрам.
Высокий дуб, по-украински - нелинь.
А вместо Библии у них - Коран.

Зачем я тут? Мне скажут - Богу слава,
что я жива, и что мой муж - паша.
А я - Маруся. Я из Богуслава.
И у меня не продана душа.

О, как меня он любит, как ласкает!
(Хоть у него другие жёны есть).
По два кольца надел на каждый палец,
браслетов с ожерельями не счесть!

А иногда я подхожу к темнице,
невольников там держат до поры...
Десятки слуг покорных темнолицых
под ноги расстилают мне ковры.

А на коврах узоры и цветочки!
Фонтан, кальян и слёзы на заре.
Носила я и плахту, и веночки, -
скажите, хорошо ли мне в чадре?

И меч, и правда - женское ли дело?
Люблю чадру - она черна,  густа.
Когда татарам лгу в глаза я смело,
никто не видит, как дрожат уста.

Лица не видно под чадрой - как славно!
Мой муж уехал. Мне тоскливо. Жду.
А то бы показалось слугам странным, -
и как бледна я, и куда иду.

Зачем смотрю я в море вечерами?
Зачем, как тень, блуждаю я в ночи?
Невольники грохочут кандалами.
А я ищу, где спрятаны ключи.

Эмма Иванова.
13.11.2021г.

================================

           Оригінал:
   ЧАДРА МАРУСІ БОГУСЛАВКИ
        Лiна Костенко

Вузенька вуличка. Стіна, повита хмелем.
Татари сплять, сьогодні в них байрам.
Високий дуб, по-українськи - нелинь.
Святе письмо, по-їхньому - Коран.

Чого я тут? Ще й, кажуть, Богу слава,
що я жива, що в мене муж паша.
А я- Маруся. Я- із Богуслава.
У мене є непродана душа.

О, як він любить, як він мене палить!
Як він мене цілує уночі!
Каблучки нанизав по дві на кожен палець.
Браслети на руках, на шиї дукачі.

І я ходжу, володарка темниці.
Скриплять у тиші двері за дверми.
Блищать очима слуги темнолиці,
мені у ноги стелять килими.

Ох, килими, барвисті килимочки!
Фонтан, кальян і сльози на зорі.
Носила я і плахту, і віночки, -
ну, як мені, чи гарно у чадрі?

І меч, і правда - цноти не жіночі.
Люблю чадру - і чорна, і густа.
Коли татарам брешуть мої очі,
ніхто не бачить, як тремтять вуста.

Мого лиця не видно під чадрою.
Мій муж поїхав. Тоскно мені. Жду.
А то б я їм здавалася чудною, -
чого я зблідла і куди іду.

Чого дивлюся в море, у тумани.
Чого, як тінь, блукаю уночі.
…Бряжчать мені невільницькі кайдани.
А я шукаю сховані ключі.
----------------------------------  Ліна Костенко