Лiна Костенко - Тiнь Сiзiфа - перевод на русский

Мой перевод на русский язык стихотворения
Лины Костенко "Тiнь Сiзiфа":

       Тень Сизифа

В корягах, в кручах умирают мифы.
Исчез Чугайстер и полевики.  *
И только мы, упрямые Сизифы,
всё тащим в гору камни-рюкзаки.

Идём тропой, и в дождь, и в зной палящий.
А дождь тропу разъел, как только смог.
В седьмое небо выйдем мы из чащи,
зажатые гранитными трюмо.

Дней череда – ряд расписных тарелок,
Сизифа тень – потусторонний гость,
в столицах мёда, в радугах форели,
в сиянье кратком падающих звёзд.

Мы – гости пчёл. Побудем на банкетах,
где кресла пней, зияющий провал,
Попович Женя, Мефистофель в кедах,   *
и мавки в шортах. И моя печаль.   *

И тень Сизифа, тень моей печали,
как тень многострадальная веков.
Лиловые полянки иван-чая
в ночь уплывают стаей облаков.

И пьёт за нас хмельные водопады
поток с горы, весёлый тамада...
Конечно, душу отвести тут надо.
Сидит Сизиф, печалится, беда.

Я знаю, тяжело. В твои-то годы.
Не раз ты думал на своём пути,
что лучше уж овец пасти у Бога,
чем этот камень на себе нести.

Давай, Сизиф, шагай. Не жди оваций.
Для зрителей тут круто чересчур,
где чёрный беркут – крылья нараспашку, –
хребет планеты к солнцу повернул.

А мы идём. Не можем мы иначе.
Всё вверх и вверх, и никаких дорог.
И тень Сизифа, тень судьбы маячит...
И катится вниз камень из-под ног.

Эмма Иванова.
08.11.2021г.

----------------
* Чугайстер, полевики, мавки - персонажи украинских мифов.
* Евгений Попович - вероятно, имеется в виду Евгений Авксентьевич Попович (укр. Євген Оксентович Попович, 1930 - 2007) — известный украинский филолог, редактор, журналист и переводчик.
================================

           Оригінал:
         Тінь Сізіфа
        Ліна Костенко

В корчах і в кручах умирають міфи.
Чугайстер щез. Покаялись нявки.
І тільки ми, подряпані Сізіфи,
тябричим вгору камінь-рюкзаки.

Руді стежки роз'їдені дощами.
З крутих плаїв зриваємся, йдемо.
У сьоме небо вийдемо з гущавин,
задавлені гранітними трюмо.

Цей мисник днів — мальовані тарелі,
ця тінь Сізіфа — потойбічний гість,
в столицях меду, в райдугах форелі,
у гіркоті покинутих обійсть.

Ми — гості бджіл. Посидим на бенкетах,
у кріслах пнів, на покуті проваль, —
Євген Попович, Мефістофель в кедах,
і мавки в шортах. І моя печаль.

І тінь Сізіфа, тінь тії печалі,
горбата тінь, трагічна тінь сторіч.
Лілові хмари іван-чаю
пливуть над прірвами у ніч...

Тут буде твердо душу відіслати.
Сидить Сізіф і журиться, біда.
І п'є за нас шампанські водоспади
потік гірський, веселий тамада.

Я знаю, важко. У твоєму віці.
Либонь, я знаю, що й подумав ти:
"Вже краще йти до Бога пасти вівці,
ніж на Вкраїні камінь цей тягти".

Ще крок, Сізіфе. Не чекай на оплески.
Для глядачів тут сцена закрута,
де чорний беркут з крилами наопашки
хребет землі до сонця поверта.

А ми йдемо, де швидше, де поволі.
Йдемо угору, і нема доріг.
І тінь СІзіфа, тінь моєї долі...
І камінь в прірву котиться з-під ніг...
----------------------------------  Ліна Костенко