Сходи у вiчнiсть

          СХОДИ

Є сходи ті, які ведуть за хмари,
Назад якими немає вороття.
Йдуть ними ті, хто нас позалишали,
Бо догоріла свічка в них життя.

Є сходи ті, які ведуть за хмари,
І ними всі колись в останню путь пройдуть.
Хто ними йшов, раніш вони не знали,
Коли і як ними вони підуть.

Є сходи ті, яких не викладали.
Які давно прокладені без нас,
Що на землі нам шлях не прокладали,
Й пройтися ними – в кожного свій час.

Є сходи ті, яких нам не минути,
Яких ніяк не зможем обійти.
По-іншому в житті не зможе бути,
Прийде той час, що ними треба йти.

03.11.2019 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів, 2021

            ***

Ну, де та драбина, де сходи широкі,
Якими за хмари могли б ми зійти?
Щоб в серці навіки вселився вже спокій,
Що рідним там добре,нема там біди.

Вони ж бо нас бачуть з високого неба.
Тріпоче в неспокої кожна душа.
Коли щось іде у нас так, як не треба,
Коли в нас життєва дорога чужа.

Вони уже всі повернулись додому,
А ми на землі залишились в гостях
І кожен, із нас,буде йти по- одному,
Лишаючи Землю у різних місцях.

Тож поки в гостях всі живіть й веселіться,
Цінуйте родину, цінуйте життя.
За душі усіх, хто пішов, помоліться,
Колись будем разом- таке вже буття.

03.11.2021 р.

©Стефанія Терпеливець,2021 р.

      НЕВИДИМІ СХОДИ

І висока драбина, і сходи широкі
У кожного є, та не бачимо їх,
У серці й душі теж поселиться спокій,
Й проляже той шлях, що у рідних проліг.

Усі вони  там й нас дивляться з Неба,
Й тріпоче в неспокої кожна душа,
За них на землі нам молитися треба,
Бо сходами йшли вони всі в Небеса.

Усі, хто вже там, повернулись додому,
А були, як ми, на землі у гостях,
І, дійсно, туди всі ідуть по одному,
Та й сходи розміщені в різних місцях.

Всі сходами йдуть, та ніхто не вертає,
То легка хода, то буває важка,
Іде ними кожен, куди йде – не знає,
Й зі сходів ступають по своїх стежках.

Усі колись стануть на сходи останні,
Коли по всіх інших зуміють пройти,
Хто стане вночі, ну а хто – на світанні,
Та з них вже ніколи не зможуть зійти.

Ті сходи ведуть в потойбіччя незнане,
Ведуть за межу, де нема вороття,
А рідним лишають душевнії рани,
Ведуть всіх туди, де є вічне життя.

Невидимі сходи, та йти доведеться,
Піти ними в вічність, у інші світи,
А звідти ніхто не вертав й не вернеться,
Тут кожному, Боже, гріхи всі прости.

04.11.2021 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів, 2021