Л. Юферова, Ежедневно болею от мыслей... Пер. с ук

Ежедневно болею от мыслей - прогорклого шлама,
Что как птицы в сирени гнездятся в деревне моей.
Не встречает меня у калитки с улыбкою мама,
Не сметает с дорожек ни болей своих, ни скорбей.

На подворье родном тишина затаилась гнетуще,
И в окно заглянули, на цыпочки встав, спорыши,
Пахнут тонким парфюмом пионы  нежнее и гуще, –
Чтобы холод прогнать из усталой отцовской души.

И рукастый орех обнимается с каждым прохожим,
Для него и свои и чужие – родные уже,
На пороге сидим все - и памятью  сердце тревожим,
Старичок - жигулёнок вздыхает во сне в гараже.

День за днем, день за днем пролетают года незаметно,
По двору серый вечер крадётся как будто бы тать.
Выйдет папа к нему и обнимет с тоской беззаветно,
Чтобы вместе, понурившись, зорю вечернюю ждать.

Спит подсохший кленёнок, лишь  сердце скрипит аритмией,
Груша старая плачет, - «Эх, жизнь! И меня допекло»,
Боль в душе у меня разливается буйной стихией
Видно, время приспело вернуться в родное село.


Я хворiю щодня...
Людмила Юферова
Я хворію щодня перегірклими з часом думками,
Що гніздяться птахами в бузках у моєму селі.
Не стрічає мене біля хвіртки усміхнена мама,
Не зміта з доріжок ні тривоги свої, ні жалі.

У батьківськім обійсті панує пригнічена тиша,
Заглядають навшпиньках у вікна гінкі спориші,
Тільки ніжним парфумом рожева півонія дише –
І від цього тепліше у батька стає на душі.

А рукатий горіх обіймається з кожним захожим,
Бо для нього всі рідні – знайомі і зовсім чужі.
На порозі розсілася пам’ять і серце тривожить,
А старенький жигулик зітхає вві сні в гаражі.

День за днем, день за днем пролітають роки непомітно,
Сірий вечір крадеться до двору навшпиньках, як тать.
Вийде батько до нього, обнімуться з тугою міцно
І до заходу сонця, похнюпившись, разом сидять.

Спить підсохлий кленок, аж рипить з аритмією серце,
Груша плачеться, що вже старече життя допекло,
А у мене в душі вічний біль розтривожує все це
І пришвидшує час повертання додому в село.

http://stihi.ru/2021/10/04/4191