Лiна Костенко - Сувид - перевод на русский

Мой перевод на русский язык стихотворения
Лины Костенко "Су́вид":

Мы часто проезжаем по селу
с названьем странным прасловянским - Сувид. *
Здесь ветер тучи красками рисует
по синему небесному челу.

И хоть Стрибог на поезд пересел,
и крыши отряхнулись от соломы, -
здесь, за стеною девственных лесов,
моих жар-птиц таятся космодромы.

Проходят тут сомнения и стресс.
Я прямо из колодца пью водичку.
Здесь, в царстве сосен, сувидских принцесс,
со мной играют в прятки землянички.

Везде здесь Сувид. Ходит по росе.
Вчера же притворился он сосною.
То лошадей идёт поить в Десне,
а то как гром грохочет за Десною.

И кто он – Сувид?
Может, бог лесов,
что шёл куда-то в дебри, буреломы?
Он, может, слышит эхо голосов
и хочет тоже угадать, а кто мы?

Благодарю вас, клёны и дворы!
Его лицо везде мы рассмотрели -
и в глади вод, и в бороздах коры,
и в тучке, что как профиль и как лебедь.

Вот вздрогнул лось. Смеётся браконьер.
Нормально, – говорит –  Какой там Сувид?
Он миф. Он мох. Он призрак, тень из рек.
Его нигде уже не существует.

Неправда, есть он! Кто же в небесах
луну на дождик повернёт рогами?
Кто за тобой пройдётся по лесам,
огонь притопчет голыми ногами?

Не может быть, чтобы его - нигде.
Ведь без него же люди затоскуют.
И я кричу: — Эй, Су-вид!.. Где вы?.. Где?..
– Вы где?.. Вы где?.. – откликнется мне Сувид.

Эмма Иванова.
02.11.2021г.
-------------------------------
* Сувид - языческое божество некоторых славянских народностей в дохристианскую эпоху.
================================

           Оригінал:
             Сувид
        Ліна Костенко

Ми завжди проїжджаєм це село.
Ім'я у нього праслов'янське — Сувид.
Тут навіть хмари особливо сунуть —
сутемна синь на бронзове чоло.

І хоч Стрибог на поїзд пересів,
і вже дахи струсились од соломи, —
тут, за щитом смарагдових лісів,
моїх жар-птиць блакитні космодроми.

Я забуваю сумніви і сум.
Я воду п'ю у Сувиді з криниці.
В країні сосен, сувидських красунь,
зі мною грають в піжмурки суниці.

Тут Сувид скрізь. Він ходить по росі.
Учора він прикинувся сосною.
То коней напуває у Десні,
а то як грім гуркоче за Десною.

І хто він — Сувид?
Може, бог лісів,
що десь пішов у нетрі й буреломи?
Він, може, чує луни голосів
і хоче теж вгадати собі, хто ми?

Спасибі вам, двори і явори,
що ви лице дали його розгледіть —
у тиші вод, у борознах кори,
у хмарі, що як профіль і як лебідь.

Здригнувся лось. Регоче браконьєр.
— Який там Сувид? — каже. — Все нормально.
Він міф. Він мох. Він сутінь цих озер.
Його ніде на світі вже немає.

Неправда, є! Бо хто у небесах
на дощ поверне місяця рогами?
Хто після тебе пройде по лісах,
вогонь притопче босими ногами?

Не може бути, щоб його — ніде.
Без нього людям суєтно і сумно.
І я гукаю: — Су-ви-де!..
— ...ви де?
— Ви де?.. Ви де?.. — відгукується Сувид.
--------------------------------------  Ліна Костенко