Л. Костенко-Старесенька, iде по тiй дорозi-на рус

Мой перевод на русский язык стихотворения
Лины Костенко "Старесенька, іде по тій дорозі...":
 
Идёт старушка тихо по дороге.
Как раньше. Как недавно. Как давно.
Остановилась. Заболели  ноги.
Здоровье было... Где теперь оно?

Пошла...  и за деревьями исчезла...
Рассвет тропинку снегом притрусил.
Я жду тебя! Хоть это бесполезно.
Горит фонарь – никто не погасил.

Моя бабуся, мама моей мамы!
Хоть след, хоть тень, хоть образ свой оставь!
Какими я скажу тебе словами,
что век тебя я буду вспоминать!

И Солнце без тебя не так восходит,
и не такая яркая Луна.
Куда идёшь? Твоя наливка бродит,
и в узелках тебя ждут семена!

Ну космос, ну компьютер, нуклеины.
А сказки те, а слов тех красота, —
и так по крошке, крошке Украина
идёт с тобою, Боже мой, куда?!

Хоть оглянись! Побудь еще немного!
Дай мне тепла от сердца своего...
Сверни домой с далёкой той дороги.
Вот наш порог, ты узнаёшь его?

Мне говорят, теперь ты в царстве мёртвых.
Когда ушла ты, был весны расцвет.
Зашла бы, что ли, слёзы мне утёрла.
А то ушла, и нет тебя всё, нет...

Неспешно по заснеженной дорожке
идёт бабуся... Неизвестно, чья...
Смотрю я на неё через окошко,
и думаю: а вдруг она - моя?

Эмма Иванова.
29.10.2021г.

================================

           Оригінал:
    Старесенька, іде по тій дорозі...
        Ліна Костенко

Старесенька, іде по тій дорозі.
Як завжди. Як недавно. Як давно.
Спинилася. Болять у неї нозі.
Було здоров'я, де тепер воно?

І знов іде... Зникає за деревами...
Світанок стежку снігом притрусив.
Куди ж ти йдеш? Я жду тебе! Даремно.
Горить ліхтар — ніхто не погасив.

Моя бабусю, старша моя мамо!
Хоч слід, хоч тінь, хоч образ свій залиш!
Якими я скажу тобі словами,
що ти в мені повік не одболиш!

Земля без тебе ні стебла не вродить,
і молоді ума не добіжать!
Куди ж ти йдеш? Твоя наливка бродить,
і насіння у вузликах лежать!

Ну космос, ну комп'ютер, нуклеїни.
А ті казки, те слово, ті сади, —
і так по крихті, крихті Україна
іде з тобою, Боже мій, куди?!

Хоч озирнись! Побудь іще хоч трішки!
Ще й час є в тебе, пізно, але є ж!
Зверни додому з білої доріжки.
Ось наш поріг, хіба не впізнаєш?

Ти не заходиш. Кажуть, що ти вмерла.
Тоді був травень, а тепер зима.
Зайшла б, чи що, хоч сльози мені втерла.
А то пішла, й нема тебе, й нема...

Старесенька, іде чиясь бабуся,
і навіть хтозна, як її ім'я.
А я дивлюся у вікно, дивлюся,
щоб думати, що, може, то моя.
----------------------------------  Ліна Костенко