Що за пташа, душа?

   Пташа є пташенятко або невеличкий птах: але що то воно є, й навіщо, — душа??

                душа дана усім в дарунок:
                вона й за талісман життя,
                й перепустка до майбуття;
                і Віщий Божий Поцілунок...
                В ДАРУНОК???

   ЩО СПРАГЛИ ТАК ВСІ ДУШІ...
...та про все взагалі!
   спрага (згага) = "жажда", Софія Мудрість, її доні Надія, Любов, Віра, — Особистості, Символи, Сутності...

   що спрагли так всі дУші...
   а в придоріжжях віщих снів,
   на роздоріжжях нас й світів, —
   джерельця б’ють з надчистих слів...

...гамує згагу душ й Софія!
   все ширші крила підійма
   до них дорослая Надія,
   й Любов, — молодша Їй сестра!

...ба, Мудрість знов родила: Віру!!
   маля, щасливе і смішне,
   співаюче геть про усе,
   веселе, щире; а прудке!!

...чи кращу пісню знАйдеш,
   уявиш — легший, — сміх???
   до Них коли ни зАйдеш —
   все радість... я побіг???

   ПАЛІТРА
   не під пензель ця палітра, — це палітронька душі!
   фарб не терти — й не макітра: спів зі слів, й чуттів вірші?

...чисто вимите досвітно —
   знов би вквітло; де ти, світло?
...всяй-но всю палітру рідно —
   та розляжся скрізь примітно!

...насотай з повітря соку —
   фарбами постань, нівроку??
...добери й ще кольорів —
   з неба, з радощів, з вітрів!!

...згідно з подихом і духом —
   нашепчи, немов у вухо???
...в аркуш — в біле, чисте й свіже, —
   світлії слова й лягли вже!!!

   В СУТІНЬ РАНКІВ Й ВЕЧОРІВ...

   в сутінь ранків й вечорів
   підсіва і пташка спів?
   
   кажуть, в ній душі нема:
   хоч співа, ще й задарма!

   юдське-з-людське геть скупила
   найворожа темна сила??

   дотемніє — долякає:
   дУші всі, вважає, має!!

   ні ж: й луна душа, де є;
   сум із дум доп'є — в дзвін б'є???

   смерть лиш тілу в гострий ніж:
   взагалі ж то воля...  — ріж!!!

   НА ПЕРЕСІЧНІСТЬ

   під світлом душI, хоч* зірок:
   над рух й нетерпець, є чекання;
   наївніше за сподівання,
   бур’янніше пишних квіток...

   під часом, спливаючим вверх,
   щоденна тремка пересічність;
   не камінь, й вже муляю вічність:
   й між слів соковитих пошерх...

   й залишу ще безліч питань:
   й до Бога, й чи відповідь власна;
   й приходить же лячна й невчасна,
   й не глибша рядочка зітхань...

   *) "хоч" слово багатозначне: тут воно як "принаймні"

   В ПОЛЯХ ДЛЯ ЗОРУ Й ВІДЧУТТЯ

   коли в полях для зору й відчуття
   видніється бодай одна зоря...

...спрямовані до неї душі й очі:
   усі підряд, — хлопчачії, дівочі,
   й підсліпувато мудрі... од життя?

   а зірку розриває поміж ними, —
   бо і бажання рівнії, як всі ми...
               
...то й пада із буття у небуття:
   залИшивши вже виконані мрії,
   та трепети серцям... на знак події??

   і власне серце теж? — так, просто неба??
   комусь пригода... — а чиясь й потреба!!!

   ТРІЙЦЯ

   Б о ж и й   Д е н ь   м і ж   л ю д е й ...
   День Найпершої з ідей,
   Вірної Єдино...

   Б о г   Н а г а д у є   у с і м !
   що Він Вищий в світі сім:
   й світ не лиш тваринний!

   Б о ж и й   Д е н ь  —  В і ч н и й   Ч а с !!
   щедро Натіка у нас
   Дух Його Любові!!

   п о п і л   в и т р я с і т ь   з   д у ш і !!!
   Боже Вугля в цій печІ
   вогневої ж долі!!!

   СВЯТА МІЖ БУДЕН

   Аби видертися під оту високу назву, пропоную якісь щаблі зі слів; нумо?

                й вдих і видих не за страх:
                й диха тиха слова слава:
                й на словах не вчах на прах:
                й не забава, моя справа:
                й не тварюка ж я, творіння:
                й доки вистачить сумління:
                й не лише весні цвітіння:
                й повне співу шепотіння:
                й над увесь намул земний:
                й небу в рідність на всю душу:
                й попри досвід непростий:
                й ще агітувати мушу??

   Врешті-решт, і про те СВЯТО???

   якщо зайти серЕдини* в глибИни, —
   пірнуть й собі в надибанії плини, —
   між повноти й спорідненості слів, —

   без шкаралуп, в суцільності перлини, —
   діждавших до цієї саме днини, —
   коли їх і не силував, й не плів...

   слова таке святкують...  вже й ти з ними! —
   й самі стають на власні мудрі глини! —
   й сенс під поверхню зору виплива! —

   не айзберг то: вулкан, досі підводний! —
   небеснолавний, не холоднокровний! —
   із нього й виливаються слова...

   *) серЕдина і є душа...

   ВИШНЕВІ СПІВИ
   інтернет-кладкою туди — http://www.stihi.in.ua/list.php?author=49044&poem=3028

   ~
   виспівай, прошУ, ноту оту літу:
   виспівай красу і свою, і світу;
   вишепчи усім, й душі щонайближчій:
   що в садку твоїм її спіють вишні!

   диви, — достигають в рубіни, чарують:
   слухай, там й співають, бо тут і не чують;
   діточкАм, й стареньким, і всім поміж ними, —
   виспівай красу, цю неба росу, —

   дуже так прошУ!
   ~ ~
   а краса — душа, затАєна в сОбі:
   вона і твоя, і Божая в тОбі;
   здійми аж у зорі і горло, і звуки,
   висвітли, вгорі хоч, дурнії розпуки!

   виспівай до Бога, Він Вірний та Щирий, 
   все своє убоге: най готує вирій;
   наближає обрій каяття й прощення, —
   й Сам Покличе, Добрий, під благословення, —

   дуже я прошУ!!
   ~ ~ ~
   й співаю красу: і свою, і світу!
   співаю, не жду, — бо й не завжди літо!
   нашіптую, всім; а й ніхто не лишній! 
   що, в садку моЇм, ряснІ, спіють вишні!

   мить свою віншують, суті добирають;
   най отут почують, що лиш там співають!
   дітонькИ! й старенькі!! та всі поміж ними, —
   краси наспіваймо, щастя назбираймо, —

   й на вишні прошУ!!!

   МИ Ж БАГАТШІ?
   ділімося??

...мов й колискова, Мова —
   як дУшу чуть з пів-слова...

...як не "за'гад'очна" вона —
   твоя та Божая сповна...

...й за пуповиночку ж собі —
   й кровиночку б: з РіднІ; й тобі...

...бо суть яка життів при дні —           (се не день: дно...)
   без душ сирітськії й сумні...

...не гіднії й випробувань —
   ба, аж за ними й святкувань...

...про Вищий Обрій так й не мрій —
   май плай: там й пай; й все з власних дій...

   ЗІЙШЛО Й СОНЕЧКО ДУШІ

...вигріває сонечком всі слова
   із мене  воскреслая, бо  душа:
   і торкають радощі світ мов квіт;
   золоті ж промінчики б'ють все в літ...

...світозорі німбики тих малеч
   сходяться, злітаються, іздалеч:
   й всенебесне сонце зо душ, мабуть;
   лиш про це колись  спромоглись  забуть...

...мо, з найперших вір — добралось, просте?
   чи й останніх знань, — бо все на одне??
   як  з однога Бога — одна би всім й сім’я???
   як й свята, хоч грішна на життя, — земля...

   ХIБА МУШУ?
   знов про душу??

                ...знову заходила душа!
   і знову вдома не застала.
   сусідами переказала —
   забачитись хотіла і чекала;
   якійсь дарунки передала,
   якісь слова: й що ще, — привіт?

                ...життя потягне на політ?
   воно ж — суцільні колотнечі:
   повиростали вже малечі,
   і витісняють порожнечі, —
   із ночі сон, а з дня людей, мов речі;
   потреби, дії, мрії, — теж!

                ...й криві кілочки замість меж!
   в котрих живуть, ба, — і ховають:
   й п’янИці весело волають,
   бо мають те, чого жадають;
   тверезі теж, бува, співають:
   як навівається, душе, — твоє?

                ...так всім, і злидням? 
   тільки твої хто є:
   тим так й буде; то поки —
   про кілочки замість меж,
   не втягне що в політ,
   шука, хоч зустрічі, душа...

   ША — БО ТУТ САМЕ ДУША...
   Будьмо, душе, — й наочні: не за*гад*очні-заочні!

   душа задивилася в себе —
   розвиднилась і в кутках, —
   де не мів й де не мив підлоги, —
   бо ступають там Божі ноги, —
   й Любови снує попелюшка......

   задивилась у себе душа —
   цілим небом в свічадко, —
   білим світом на сонце, —
   водою джерел в росу, —
   і розгледіла всеньку* красу.......

   в себе душа задивлялася —
   сама собі відкривалася...........

   *) розмовну форму прикметника замінити на "літературнішу" — а навіщо?

   ПІДНЕСЕНА ДУША

   піднесення, ця пасія душі...
   чутливість як потреба: відчувати...
   набрати через край — й пороздавати...
   та ближчати — все ближчої, — душі...

   чи тут доречні прозові вірші...
   із рим набиті, надміцні сюжети?
   хіба самі слова не вже поети??
   й бриніти з ними — місія душі???

   вона тим і відома, й лиш собі...
   коли здіймається в свої висоти!
   надибує старі якісь чесноти!!
   і так їх стрімко мчить, — аби тобі!!!

   ДЕ ЮНІ ВИПАСАЮТЬСЯ ЧУТТЯ...
 
   де юні випасаються чуття...
...де луки, на котрих їм повно паші;
   отави між душі та серця наші:
   не зовні, в глибині... та ні, чув я!
   ~
   вони там є, ще й час бере — дає...
...а достигають в стиглій росІ бОсі;
   аж холоди як зблиснуть в тій красі всій:
   міцніш й вино стає... й ще молоде!!
   ~  ~
   колись в покоси теж підеш, під ніж...
...вже розгоряйся дужче, та палкІш й вріж;
   чи, мов кульбабки сонечко, здіймай пух:
   най він зліта й летить... НА ВЕСЬ ТВІЙ ДУХ!!!

   ЙДЕ СІНЬ ЗА ОСІНЬ...
   йде самоспiвно?

...підкралась тілом осінь до душі:
   щоб далі — ще нічого не виходить;
   хоч золотом удень іржу наводить,
   а сріблом паморозить уночі...

...всі навкруги звойовані місця:
   бо осінь, що сягнула, вже й хапає;
   чуй, міддю ні, — дорожчим дзвін волає:
   й важливіша мить ся, ніж вічність вся!

...то спрОдайся, й те золото скупи:
   чи жадібність така недобра штука;
   коли само пливе у самі руки, —
   із берега кидайся, — й сам пливи!!

...повз повойовані — твої ж, — місцЯ:
   крізь осінь, що присвітнього торкає;
   дзвін з небом розгойдались, їм й луна є:
   це щось душа! й крів загнана!! й серцЯ!!!

   ОСЬ IНЬ, ТАМ ЯН, — ОСІНЬ
                й осінь з тінь, зимі в сінь й світло...
                до весни аби й не квітло...
                й аж улітку б одігрілось...
                що намріялось й вкортілось...

   бентежаться думки
   на протязі осіннім;
   бенкети залюбки —
   наїлись доста тліні!

   все нижчає: і сонце;
   й здіймаються птахИ...
   прикрий небес віконце, —
   бо ж витягне туди!!

   й розводь вогонь у грубі*:
   та чимось й душу грій;
   підсохли дрОва й грубі**!
   та осінь!! та не стій!!!

   *) груба = піч
   **) грубі = товсті

   ВСІМ ЧУТТЯМ ЧИ РОЗРОДИТЬСЯ...
   прочитай хоч для годиться?

   як розрОдиться й весна: літом...
   аж, — й покотиться луна світом...
   й квіт, наввипередки, у плоди...
   й не в шляхи, чи стежки, — навпрошки!

   в перестиглеє, очам в синє...
   в перестоянеє, — на осіннє...
   в перепалені серцЯ й гОрла...
   де їх трепет, — холодні ж горна!!

   й підморожене Землі тіло...
   й ані сліду од землі, — біло...
   бо й зимі зайнялОся діло...
   втерп терпець, а душі — кортіло!!!

   ТУТ ЛИШЕНЬ ПРО НАШЕ
   Слава загиблим й живим Героям... — Й живій Неньці-Україні...

...коли видніє неба й схил, —
   а гонять, навпростець, могил!

   коли "дістало!" й решт життя, —
   а мОрок "світле майбуття"!

   коли розпуста за любов, —
   а замість поту, й рясніш, кров!

   та й сповивають вже в кайдани... —
   то що лишається? — МАЙДАНИ!!

...для самозахисту ж од зграй, —
   як весь не з’їджений, вставай!!

   як й душу пеклу ще не здав, —
   аж звідти Бог би виручав!!

   а щоб не вимер справжній люд, —
   й з пут яничарів та іуд!!

   й небом яснілося б, й землею... —
   між іншим, рідною?? — й своєю!!!

   ПРИРЕЧЕНІ НА ПЕРЕМОГУ
   безкаїновому та безіудиному Люду, Товариству, Суспільству... Бігме, Ви будете вимушені бути: БУДЬМО!!!

...і, напрАвду, зА що є:
   ненавИдіти нас, браття?
   що палА в душІ багАття:
   й життєдАйний жар дає!

   що з цих душ повніє небо:
   й гонять, кров-в-любов, серцЯ??
   ще в письмі картина ця,
   нема рамочки; й не треба!!

   пЕкло в кОлот, Ані руш:
   все ворОже й підворОже???
   мОрок втУжиться як може...
   ТА ТРИМАЙМОСЯ ЖЕ ДУШ!!!

   ЗВІДСИ ВОНО ЗАХМАРНЕ?
   бо ТАМ — присонячне!  https://www.stihi.in.ua/list.php?author=49044&poem=4449

   в намріяні очі —
   нахмарені ночі...

   а серце не камінь:
   його точить кров!

   бо тисне, в чеканні, —
   на власну любов...

   її половинка:
   і де ж тут хмаринка!!

   лишень-бо з душею –
   паруються: з нею...

   найвище, й над хмари;
   й вінчаються в пари!!!

   ЯКЩО ЖИТТЯ ВИСПІВУВАТЬ...

   до рідних голосів устроєні струменти,
   до різних відчуттів – і звуки від чуття:
   й аж захлинаються потребами серцЯ;
   любити... й лЮбими побуть... хоча б моменти!

   й подовжити ті миті злито-зжито,
   до чистоти прозорої одмито;
   натішитися встигне усяке буття,
   єднаючи в одне глибИни... а вишИни!!

   бо ж з неб* до душ сочить ся ласка Божа...
   ясніє та стрункішає, дорога...
   для поступу життя, що його виспів...
   і на сей спів дорожчати всьому щодня!!!

   *) читали про сьоме Небо: а про скільки ще ні?

   НОВЕ ВІДЧУТТЯ

   десь глибоко защеміло:   мабуть, то і є Душа!
   бо Родить мені хотіла   нове, вище Відчуття...

...і піднесені хвилини,   і зібралась Ця Рідня;
   і виносять на Родини   невпеленене Життя...

   я й продовжу!  — й поцілую   старші болі та гріхи!
   аж тепер їх доціную:   за можливості дойти...

...не остатнього ж порога:   він звінчає сю й Всю путь;
   і досягнення уБогі   при Душі, що й Там, і тут...

   це світає?  — чи злітає,   на прозорому крилі,
   Відчуття небес і раю   на вщент змученій землі??

...справді рідне Відчуття:   й справжнє, й вірне, — й до Життя!
   Вибіга у Світ Дитя,   й Шлях плекаєм: я, земля... 

   ВІТЬ-ВІТЬ-ВІТЬ?
   тьох... ТЬОХ!
                соловейку, чом літаєш,
                так все видивляєш;
                що, пташинонько, справляєш:
                чи натхнень шукаєш???

   а й знаходить! бо сідає,
   до пюпітру наче;
   й вся округа завмирає:
   він, — сміється, плаче...

   мов зі скрипки то, не з горла:
   з дива видобуті в злуки;
   і тримають, ліпш за руки,
   звуки, — почуттям на жорна!

   як-то соловей співає,
   голосочок Божий;
   як в той спів душа вплітає
   свій, — до його схожий!!

   соловейко, віще звище,
   сам цим щастям сяє:
   сіра пташка, "сіра мишка";
   й світ — перевертає!!!

   СПІВ НА ПРИХІД ВЕСНИ
   виспіваний задовго до цієї навали тієї орди,  http://www.stihi.in.ua/list.php?author=49044&poem=3240

                зашарілась темрява, й сіріє;
                з променів досвітних ще не гріє:
                холодИ стоять, не колихнуться,
                доки світ зо світлом не зіткнуться...

...а весна навшпиньках, мов злодюжка, —
   або на пуантах балеринка, —
   це з її слідів по товщі ночі —
   голубіють й проліскові очі!

                сонце зводиться, сніги крохмалить, —
                вітер себе ковзанкою бавить, —
                то летить, то зльоту посковзнеться, —
                і росою сніговою вп’ється...

...а весна навшпиньках, мов злодюжка, —
   або, я ж кажУ вам, балеринка, —
   й невагомі кроки на світанні —
   по купинах синьооких ранніх!!

                проявилось небо, повне синьки, —
                свіжої, розведеної ниньки, —
                на світанок, що зійшовсь з весною —
                на подвійне свято й нам з тобою...

...бо весна навшпиньках — не злодюжка!!! 
   на пуантах — юна, — балеринка!!!
   й перейшла з дитячого — в дівоче!!!
   й небом повні — а й душею, — очі...

   ОСІННІМИ СЛОВАМИ...
...й хто з нами!

   за день земля прогріється,
   й немов опам’ятається;
   а вечір паморок заб’є —
   і холод, з нір зір, — всю ніч ллє.........

   така ув осені рілля,
   й земля їй люля звіддаля;
   куди ж тут борсатися в ній —
   ба, й зрошеність — з ніяких дій..........

   найхолодніший шмат життя:
   й душІ коли би в журавля?
   а сам взимуєш крізь буття??
   пустий на Небо ти, — й земля???

   ДОРОСЛИМ ДО...
   до цього? Бо навіть сі убогі тексти одкриті в мушлі: й не пусті!

   чуй сумління голос, душу:
   бач Подобу й Образ, душу;
   твоє, що є, мертвіє, — душа таке не сміє...
   й безкрило — Крилата!
   й, нарешті, — знов Тата!!
   й Дітей — повна ж Хата!!!

   п'яв з візок думок:   
   слів з них на рядок:
   сяяв, мов пташа:            
   й муза теж, душа...

   небо зависоке...
   занизька земля?
   світло яснооке...
   дуже ж звіддаля!
   сонце ясночоле...
   в посмішці й горить??
   у стерні вже поле...
   коле та болить!!
   збуться би, розраді...
   хутше забуття???
   й дУші стануть раді...
   й ніч не вкрАде й дня!!!

   голе ж тіло...  — хіба діло??
   й обшивавсь...  — зо слів-нетяг!
   й не загравсь...  —  й душу зодяг!!
   й все старавсь... — аби й злетіло!!!

   душІ криниця...
   в ній слів дещиця...
   під спів...  —  Й  ДЗВІНИЦЯ!
   багатолиця...
   божа правиця...
   життя...  — СКАРБНИЦЯ!!
   бо тут й напиться...
   й мов знов родиться...
   та... —  Й НЕ ЖУРИТЬСЯ!!!

   .................................

   чуття до слів чомусь не вхожі?
   нам втаєні, чи ні, — бо схожі?
   з худОби ж — із-за й огорожі?
   вернімо душі наші в Божі?

   .................................

   зовні — Образ та Подоба,
   й Щось іще серЕдинне*;
   й Неба Вище — й мов земне,
   й згода Їх, Землі ж оздоба, —
   ВРОДА... щоразова й Спроба!

   .................................

   б'ється серце об усе...
   лиш не бАйдуже би се!
   не за'гАд'очна б, душа...
   Божеє й твоє пташА!!
   в Образ Божий: й, раз у раз...
   в твій би теж: чуй, віршомаз!!!

   .................................

   душа є крихта Божа,
   дитинка, з Батьком схожа;
   усім: теплом, диханням,
   найліпшим сподіванням...

   вона наставниця в мені...
   як добре, що такі й ніч, й дні!
   і кожна мить бринить в жнива!!
   й пісень співа, та не в дива!!!

   моя спільна з небом...
   моя спільна з Богом...
   моя спільна з вами...
   оця пташечка душа...

   Малюнками подовжу спів і за нестачі рідних слів...
   Нумо, темні (синонім сліпих), до знань: і до тями ваші безпамятства та мізки...
   А хор М. Лисенка змушували співати у концерті українську народну пісню "Дощик" французькою мовою...

   нема життям краю:
   самі скрізь початки;
   на всіх душу краю,
   на піснІ пускаю...
   й забуттям — у згадки!

   спільну зо всім долю
   пещу в ранг любові:
   хіба приневолю,
   чи вколЮ до бОлю...
   фальшом в звуці? в слові??

   спорожніє ж колос...
   з ним й зірвусь!! й теж вголос!!!

   ВИЩА ВОЛЯ

   вогнища — в дими, в стовпи!
   й пнуться ген під сволок...
   між багать, мов тать, — диви!
   навкруги в ніч! мОрок...

   одчайдухам — пАморок!!
   й знати Божу міру:
   темряві Додасть зірок!!
   й, зіркою же!! — В і р у ...

   най теж світить: й жАру тра!!!
   а душі буде й сестра,
   й щасливіша доля!!!
   Віра!!! — Вища Воля...

   ЩОДЕННІ ВІДКРИТТЯ

   трава — висока, зеленовесіння!
   з цієї миті — це ж хіба дрібниця!!
   повнісінька "дрібниць" таких полиця, —
   зо сліпоти! невміння!! невезіння!!!

   а небо — глибше, й променями вмите!
   в нім голосніші почуття, — й пташині!!
   що зрозуміліше воно дитині, —
   то й не дорослішаю на прожите???

   розтулю ширше очі — більш прозрію!
   прочищу вуха з ночі — й дня розчую!!
   всю душу прочиняю, та весную, —
   ще й кожну мить за вічність мати смію...

   .................................

...іржа укрила золотА:            (чи воно у крила?)
   та в'їлась до глибин самих:
   в теплО, де вгрілися літА:
   в нові відмінності старих:
   що домудрілись до дітей:
   в давно не бачений, світ сей:
   й під сонце мружиться дідок:
   і не затягнеш в холодок:
   а й бабця засвітлівша з ним:
   з теж донедавна молодим:
   час і сплива, й не нанівець:
   душа ж душі трима вінець...
         
   СВІТАНКОВЕ...
...спів сих слів, інтернет-кладка https://www.stihi.in.ua/list.php?author=49044&poem=2872

   світає, і душа спускається на обрій...
   чатує і пасе мене, свій досі дикий степ...
   мене, й моїх бажань і вибриків телячих — рій:
   вона що мати, що бджола; а я їй гіркий мед...

   душа мене збира: по крапельці, по атому...
   зо свого квіту і натхнень, їх попелу, чи сліз...
   вона збирає, то не я! — бо все гублЮ лиш, а тому
   й зістарююсь нікчемно так, — немов для цього ріс...

   світає... кожен раз — прапервісним тим світлом...
   висповіданням снів, заповіданням дій...
   світає, кожен раз пречисто–чистим світом...
   росою каяття... та сонцем всіх надій!!!

   МОВИ НА ДИВА СЛОВА...
...добринiлися до вуст? Інтернет-кладка https://www.stihi.in.ua/list.php?author=49044&poem=3072

   а гора спадає з пліч:
   гора — меншає та легша;
   врешті, зостається решта,
   мов спів солов’їв крізь ніч...

   і теплішає в безсонні
   перемислене буття, —
   і на ночі підвіконні
   квітка пам’яті моя...

   це ж до неї іншу ставлю:
   юну, ще сьогоднішню;
   підвіконня все заставлю
   квітами, що сам рощУ...
 
   і не вгледів, — та гора
   витопилась думок в купу,
   і малу скульптурну групу
   втриманого почуття...

   втихомирений за ніч,
   посвітліша день удвічі:
   цвіркуни-думки на вічі
   вслід за льодом топлять піч...
 
   а душа, — а не в тягар,
   набуває новий дар:
   солов’їний спів крізь все,
   що і дихає, й живе...

   і на печі ночі
   розплющені очі:
   з них радощів світло
   нікуди не зникло;
 
   і на печі ночі —
   розплющені очі —
   з них радощів світло —
   нікуди не зникло —

   нікуди не зникло..,
   нікуди не зникло..,
   нікуди —
   не...