Бабине лiто
П’янить помилок путь, а серце все щемить.
Піду в ліси, - горби листвяні вже чекають.
До осені життя лишилось п'ять хвилин.
Немов, її помацати я хочу. Мить впіймати!
Вона оспівана, омріяна була уже багато раз,
та літо бабине висить по віттях, ніби пряжа.
Всміхнусь я на прощання літу і скажу – «Goodbye!»
з моїх морщин найдовших, нових і вчорашніх..
Побачивши ізнов невинну літа жовтизну,
із гірки ніби, я в життєву осінь зісковзну.
© Copyright: Петр Скорук, 2021
Свидетельство о публикации №121102802751
Свидетельство о публикации №121102802751
Рецензии