Поема Духа

         Пресвятій Трійці
         з ошелешенням і любов’ю
         присвячується



Якщо в світліючих словах
було повітря
наступним буде легкий
                віддих
і з тим благословенний подив
і в ліру увійде —
як йдуть народи
й народів подих
як сонце в сяйві
як сонце в маєво —
так і слова
по вірі


слова любові —
слова по вірі
двоє втекли від звірів
авжеж вони — мої
слова по вірі
мов корабельні сосни —
                дві —
по вірі
шумлять у вітрі
квітнуть у вітрі і в повітрі
любов — без слів!
втекли із міста
щоби моглось чим дихать
й щоби любов казала
тихо
що спекались — в родинах лиха
бо все з повітрям
входить
і не розберись лиш


о! це любов
бо бач — не в’яне
це ж голос в місті —
не любов
все деревяне
і падше листом
а ось — є чисте!


спекались гірших звірів
точно! їх слово
я оберігав
по вірі
і Слово! — їх оберіга по вірі!
то вже і слово — упаде
моїм серцям на нитках —
                і мій лист
точне! — це злитки золоті
сонце вкидає в ліс
й що я приніс
та бач й словА навскіс —
у вишнє
тепліючи у Вишнє подались
як мирне ще живе
і не колишнє


я буду красить
як у Небі класиків
левкасять
й вони свої — у дошку
чи ж з дошки виступить любов?
левкасять емпіреями як сонце
ці низи у товщі


і клеять
і левкаситимуть — знов
поки лизне любов
                вища Любов!
і вибухаючі припаси
ударить молнія як Вишня —
                дОбра
і розпадеться сонце!
й блисне справді —
образ


удвох втекли безумні ці
ці вишколенці!
але і в цім
удар є Бога!
бо вони в руці
Божа Любов
і Божий Камінь новий — й гнів
що плавить струменем! —
і черстве серце й камінці!
коли неявлено пала і в слові цім
навіть — у місті!
все сірі джунглі
а серця ці — камінці


що вас попалить
й черствих класиків
наприкінці
і дощ оплаче вам сліди
                на манівці
свята любов
із люблячих
з Вогнем
подасть іти через Огонь в кінці
пекучіш зовнішньо
тоді як внутрі тихо
гріють-світять пломінці


якщо світліючих
вбира святе повітря зрання
то є величне
яко над морем Сонце Правди
й Духа зітхання!

27.10.2021,
Київ
Такі поеми подвигають поетесу Ольгу Седакову хоч трішки в бік любові до мене і багато до Христа!
Говорю не від себе.

"Гносис", личное сознание, растет в той мере, в какой наша природа изменяется, входя в более тесное единство с обожающий благодатью. В совершенной личности больше не остается места для "бессознательного", инстинктивного, непроизвольного; все пронизано Божественным светом, усвоенным человеческой личностью, ставшим ее собственным качеством по дару Святаго Духа. Ибо "праведники воссияют, как солнце", в Царствии Божием.(Лосский В.Н.,«Очерк мистического...»)

«Якби кинув зараз декілька впізнаваних пускових слів, вони покотилися б по нарізаних у ваших мізках старих коліях – і ввімкнули б старе стереотипне сприйняття і низький гіпноз.
Ви рухалися б, розмовляли б, але це було б не нове.»
(І.Ш.,з книги першої "Деміург" 1992:«ТРИВАННЯ ЗАПОВІТУ», II. Оживлення.,
серпень 1987)
http://stihi.ru/2018/09/09/6266