А ми вiльнii
миру мирнiї,
летить Господу хвала,
дні надійнії,
небо плакало у нас,
сльози падали,
по високій по траві
роси капали.
І ридала вся земля,
ой замучена!
Гине матінки маля-
обеззвучено.
І не чули голос той,
ті, що сильнії,
коли зміями повзли,
у дні мирнії!
Цей тягар їм не віддать,
то, що скоїли,
що розбитими отут
стали долями.
І зберу я у траві
роси дивнії,
ті, що небо стеле нам,
ми ж бо вільнії.
Бо ті, ріднії для нас,
світло сіяли,
щоб до серця не впустить,
темень зміями.
Бо де тільки суд іде,
там збираються,
і в личину всі добра
одягаються.
Але тут ще наперід,
мирні діяли,
щоб життя ми зберегли
всі надіями.
Мати в чорному стоїть,
Богу молиться,
бо дитя в землі лежить,
й горем ореться,
кругом неї білий світ,
і заплакана,
і пита того що звір-
що ж ви скоїли?!
Свидетельство о публикации №121102607188
Юрий Губин 01.11.2021 03:46 Заявить о нарушении
розуміла, чому є зло, чому
ненаситне. Але сильніше від
Бога немає нікого!
Ті, що ступили на дорогу
війни, ненавидять Бога, дали
Господу виклик.І помилилися.
Їм ніколи не знати істини,
чорна сила війни
в загоні для тварин, тупік це.
Так все буде як Господь
від своєї Любові управить.
З теплом душі!
Ангелина Длинка 01.11.2021 18:04 Заявить о нарушении