Менi сiмнадцять
В лікарні я сімнадцять зустрічаю,
І я живий, та на одній нозі,
На Господа й в душі не нарікаю,
Хоч часто я буваю у страсі.
Мені судилось у бої вступати
Із ворогом невидимим, важким,
Не міг боїв ніколи пропускати,
Та жоден з них не видався легким.
Були, і коми, й хімії, і ліки,
І рецидив прийшлося пережить,
Та без людей й Господньої опіки
Не зміг би я до цього дня дожить.
Ще й ампутація ноги спіткала,
Цю втрату дуже важко пережив.
Таку дорогу доля гаптувала,
Й ріку страждань в боях я переплив.
І без ноги нове життя почалось,
А так хотілось буть мені на двох.
Та головне – життя не обірвалось!
Напевно так розпорядився Бог.
Тепер з протезом вчитися ходити,
І мріяти, що зможу я сягнуть,
Та треба кошти, щоб його зробити,
Надіюсь, що і їх мені зберуть.
Ровесники мої були у школі,
Й мені хотілось бути з ними там,
З м’ячем гасати на футбольнім полі,
І мать здоров’я, цей безцінний крам.
Несу я хрест, що доленька вручила,
Він гне мене роками до землі,
Й з хворобою боротися учила.
Зусилля й кошти тратим чималі.
Важливо, що в боях перемагаю,
Хоч кожен з них з життям на терезах,
А за життя я Господа благаю
І всіх святих, що там, на Небесах.
Щоби Господь поміг все подолати,
Й я зміг себе в житті цьому знайти,
В бої щоб не прийшлося більш вступати,
Й цей шлях складний, щоб до кінця пройти.
Надіюсь – вісімнадцять стріну вдома,
Й залишу все в минулому, як сон,
Хоч дальше доля, звісно, невідома,
З життям я хочу дихать в унісон.
Лишається надіятись на Бога
Й на поміч небайдужих всіх людей,
Щоб терням не стелилась більш дорога,
Бо для життя немає лотерей.
Мені сімнадцять, а життя тернисте,
Хотілось квітів і шовкових трав.
Дай сили все здолать, Ісусе Христе,
І щоб в такі бої більш не вступав!
20.10.2021 р.
Свидетельство о публикации №121102003744