Бути б мені сивим вітром в легенях,
Ти задохнувся б, напевно, під вечір.
Сміхом заллюсь, як побачу, що геній
Дихати зможе в моїй порожнечі.
Холодом гріється, в темряві грається
Серце із льоду, від подиху крається.
Небо розтріскалось, кинулось в очі
Кольором - буря зимової ночі.
Дихай, мій любий, зимою в повітрі .
Дихай, тримаючи хмару в долонях.
Світло ще зліше за темряву, хитре,
Скоро й воно серед снігу потоне.
Дихай ще глибше. Я знищила зорі.
Сяю для тебе морозним світанком.
Дихай, мій любий, повітря, як море -
Вкрите коханням під білим серпанком.
Дихай
© Copyright: Петренко Виктория Витальевна, 2021
Свидетельство о публикации №121102001430
Свидетельство о публикации №121102001430
Рецензии