Небо дощами снодійними плаче.
Я мовби вирізьблена зі скла,
Сонце блискуче і ніжне, неначе
Зірка у люди із неба зійшла -
Грає промінням по блідим обличчям,
Дражнить потішне руде кошеня.
Змішує Осінь доволі незвично
Фарби і настрої кожного дня.
Листя кружляє бліде і блискуче,
Сонцем ціловане й вмите дощем,
Та до землі все ж летить неминуче,
Хоч би хотілось вище і вище...
Може, і я - той осінній листочок,
Вбитий незламним законом часу,
Вище і вище летіти хочу,
Та безнадійно унизу гасну.
Навіть відьомські мої замашки
Мене не зроблять вічнозеленим.
Чахнуть в кишені засохлі ромашки,
Осінь вже завтра забуде про мене.
(2021)
Крапли осиннього суму
© Copyright: Танюша Подгорная, 2021
Свидетельство о публикации №121101803956
Свидетельство о публикации №121101803956
Рецензии