лиш я і ти в обіймай пустопи,
лиш я в обіймах не розчепних долі,
ви мали би лише рости, цвісти,
а скільки вже упало долі.
це місто туги і примар,
країна, що сочиться кров`ю,
хто нас несе вже на вівтар,
той має краплю спільну крові,
у кого чорні руки-пазурі,
і погляд коршуна ворожий.
вмирають люди в цій порі,
врятуй же нині, прошу, Боже
лиш я ти в об ймай пустопи
© Copyright: Наталия Кадин-Фесенюк, 2021
Свидетельство о публикации №121101605069
Свидетельство о публикации №121101605069
Рецензии