Марiчка султана en-ua adaptive translation

Не та мить,
Там де ми зустрілися,
А вже час спливає.
Так швидко,
Що досі я не знаю,
Болить душа моя,
Бо ж знаю,я
Що наречена - не я
Насправді я не змінилась,
це лише слова.
А зараз це я.

  © Марічка Султана

Сайт: http://www.poetryclub.com.ua

ID: 858665 

* Текст відредагований тільки у частині орфографії, а тепер будуть обіцяні мною не цій авторці, а взагалі колись і комусь розбір, а також адаптивний переклад.

Нагадую ще раз шановним читачам, що адаптивний переклад по відношенню до художнього тексту - це як нострифікація по відношенню до пакета документів або локалізація по відношенню до фірми чи її відділу.

Ніяким "спрощенням" від хорошого адаптивного перекладу зазвичай віяти немає.
Виняток - дитячі тексти. Тут текст молодіжний, не дитячий. Отже, мій переклад англійською та послідовний розбір.

Where and when we met
Was the wrong moment,
And that very tiny fracture of time
Seems to be fading away.

The tempo is fast,
Events are like a landslide,
And my soul is aching,
Since I know your fianc;e is not me.
I haven't changed,
In fact I really haven't changed,
Since these are only words.

And now it is me who is with you. 

© Марічка Султана  translated by Maryna Tchianova


Розбір/рецензія

Це один з випадків, коли наполеглива юниця старанно пише вірші, бо вона з хорошої родини.

Я погла б тисячу разів оминути цей текст, але ні, вибачте, шановна панянко, не омину.

Не омину, бо здається, що це випадок людини з непересічними вольовими якостями та деякими художніми даними. Додамо сюди легку вередливість, можливо, ще й непосидючість, а також наявність потенціялу художнього, який може дещо перевищувати потенціял вербальний станом на момент написання цього та деяких інших творів.

Здається, що є тут сповідальність та дзеркальність у чудирнацькій комбінації.

Оповідь ведеться відсторонено, нібито від особи молодиці, яка швидко із кимось одружилася, а потім виявила "фатальну світоглядну розбіжність", як це часто формулюють у різних країнах пари при розлученні.

Є й інший варіянт - відносини нібито й гармонійні, але шлюб чи то фіктивний, чи то віртуальний, чи то "цивільний", чи то нерівний.

Де й у кого з класиків можна знайти подібні сюжети?

Расін, Арістофан, Сунь-Цзи, Чехов, Боккаччо, Гоцці тощо.

Є й натяки на український фольклор з мавками, дзиґами, дзеркалами та й іншою окультною еквілібристикою.

Представники інших художніх шкіл, особливо аспіранти, докторанти, завідувачі кафедр психології, естетики, етнографії можуть спитати мене, молоду критикиню, де це в тексті.

Моя відповідь: у тексті цього немає, а от між рядками читається.

Це і є екстралінгвістичний підхід до неопозитивістського художньо-аналітичного філософування.

Навколо тексту вирує "пара" з "краплинами" інших текстів, а підставивши люстерко до світогляду ліричної героїні, можна знову переконатися, що живий-живезний наш сучукрліт, тим паче на Заході України, якщо вірити профілю лірикині.

Тепер щодо тропів,які використані поеткою.

Це всього лише проста комбінація антитези, метафори та сталого виразу, але, викладені в правильній послідовності, вони створюють напругу та загадковість, що властиві і творчості, і пейзажам авторів-"західняків" та "західнячок".

Ставити текст тільки у категорію "Лірика кохання" я б не радила, адже наявна імплікована, себто прихована, соціяльна складова.

Мені як критикині потяг до моралізації не так-то і властивий, тобто давати оцінку діям героїв сюжету не маю бажання, а от суть конфлікту, який у даному взірці поетичного слова виринає, може зводитись до чотирьох основних перехресних дихотомій.

Перша: Єдність-Самотність

Друга: Реальність-Ілюзія

Третя: Минуле-Сьогодення

Четверта: Радість-Біль

Текст для англійської версії довелося "причісувати" та "дописувати", аби зробити верлібричну форму дещо яскравішою та лексично багатшою, але все приходить із досвідом, і цей мій детальний пакет послуг "діягностика-тюнінг" для нібито випадкової користувачки Мережі слугує меті довгострокової апології, систематизації та інтронізації українського молодіжного поетичного слова, для чого встановлення зв'язків зі світовим письменським надбанням є конче необхідним.

Чудово, коли, продираючись крізь глибокі хащі сумнівів, молоді автори та авторки беруться до пера, нічого від себе спершу не очікуючи, нібито беручи слова та образи на "тест-драйв". Ще краще, коли це роблять люди, для яких робота зі словом художнім не є основним життєвим пріоритетом. Тоді за іншими художніми деталями можна помітити реалії буття авторів, дух часу, цінності чиєїсь референтної групи тощо.

І верлібр, і силабо-тоніка, і віршована п'єса - жанри складні, які потребують чималих знань, наполегливості, витримки, але Історія у часи постправди - примхлива особа, тому й може фіксувати та увічнювати уривки з чужих життів або мрій у досить цікавий спосіб.

Скоро будуть відкриті нові потоки імен, нові літстудії, будуть створені нові художні методи, але чудовою є сама мінливість цих настроїв та почуттів, які легким вітром торкаються вічних цінностей та каламутять стабільність "світу речей", про який так майстерно та болюче-правдиво оповідала професійна, "династична" письменниця України Ганна Костенко.

Ми не живемо у світі Борхеса, Коробчука чи Місіми.

Ми живемо на перетині всіх кордонів, всіх миттєвостей, всіх часів, саме тому
і світ авторки під загадковим ніком "Марічка Султана" має право на існування, а можливо, завдяки її волелюбній та активній вдачі обростатиме маленькими шедеврами.