Проза - Petro Kukharchuk
ВЖЕ ВЕЧІР ОЗВАВСЯ ЇДКОЮ РОСОЮ.
А ЛОЖЕ ЧАРУЄ ТВОЄЮ КРАСОЮ.
РОЗСИПАНІ КОСИ МОЇ НА ПЕРИНІ...
О,ЯК ЖЕ САМОТНЬО ЛЕЖАТИ ДІВЧИНІ.
ТАМ ВІРНОСТІ КЛЯТВУ РОЗШАРПУЮТЬ НИНІ
РОЗХРИСТАНІ НАВСТІЖ ЦІ ДВЕРІ ОСІННІ.
І ЛИШ НА СВІТУНКУ РОЗТАНЕ Й ЗАЧАХНЕ
УСЕ, ЩО ШУКАЛА , ДО ЧОГО Я ПРАГЛА.
ВЕСЬ КЕЛИХ ПЕЧАЛІ Я ВИП"Ю САМА,
БО ДІЛА ДО НЬОГО НІ В КОГО НЕМА.
І СТРАХ МІЙ ПАНІЧНИЙ САМОТНЬО ІТИ.
ВІН ТІЛЬКИ ЗІ МНОЮ ТАК ПРОСТО, НА ТИ!
ЧУЖИМИ БАГАТТЯМИ ГРІТИСЬ НЕ СТАНУ.
Я ЧАРІВ ВІД СЯЙВА ЗІРОК НЕ ДІСТАНУ.
У ЗРАДІ ТЕБЕ ВИНУВАТИТЬ НЕ БУДУ.
СВІЙ КЕЛИХ ПЕЧАЛІ ДОП"Ю І ЗАБУДУ.
КОХАННЮ НЕ БУДУ ЖАЛЮ ДОЛИВАТИ.
НАЗЛО ЙОМУ БУДУ Я ЖИТИ Й КОХАТИ.
ЛЮБОВ МОЯ ПІСНЕЮ ЗРАНКУ ОЗВЕТЬСЯ.
ДУША ВЖЕ НЕ ПЛАЧЕ,А СЛІЗНО СМІЄТЬСЯ.
ВЖЕ ТЕМІНЬ КОЛИШЕ, Я СПЛЮ НЕ САМА.
А ОСІНЬ...ЩО ОСІНЬ? ПРОМЧИТЬ - І НЕМА
© Copyright: Татьяна Школяренко, 2021
Свидетельство о публикации №121101308322
Свидетельство о публикации №121101308322
Рецензии