Лiкуэ, та не вилiковуэ
Час лікує без анестезії,
Залишає по собі рубці,
Розбиває заповітні мрії,
Залиша відбиток не в руці.
Час лікує, ліків ми не бачим,
Щоб прискорить – цього не дано,
Результату ми не передбачим…
Сподіваємось на чудо все одно.
Час лікує, та й біжить невпинно,
Не дає він рані так ятрить,
Якось це буває так невинно,
Що душа все менше нас болить.
Час лікує, всього ми не бачим,
Біль вщухає – пам’ять не вмира.
Щось, можливо, з часом і пробачим,
Та забуть…Чи буде та пора?
Час лікує, він найкращий лікар,
Та рубців з душі не забере,
Бо не має від рубців тих ліків…
Може хоч для щастя підбере?
02.05.2020 р.
Королева Гір Клавдія Дмитрів
***
Час може змити всю печаль,
І біль в байдужість огорнути,
Не зупинити час, на жаль,
І неможливо щось вернути...
І тільки він розтавить крапки,
Кінцеві всі свої акценти,
Засунем лапки свої в тапки,
Ми всі є часу пацієнти.
Він наш є лікар геніальний,
Лікує всіх і без диплома,
І лік його здебільш повчальний,
Знайде будь- де, і навіть вдома.
А на життєвій цій дорозі ,
Хвилини часу є незримі,
Якщо не вийшло у вас в прозі,
Попробуйте хоча би в римі.
10.10.2021 р.
Роман Костишин
З ДІАГНОЗОМ НАВЧИТИСЬ ТРЕБА ЖИТЬ
Час може змити запросто печаль,
І біль увесь в байдужість огорнути,
Та з пам’яті він не зітре, на жаль,
Й не зробить так, щоб це усе забути.
І саме він розставить всі крапки,
Й відчуються усі його акценти,
Хоч щось вернула б радо…залюбки,
Та в часу є свої еквіваленти.
У часу є невидиме життя,
Ми бачимо лиш деякі фрагменти,
Але і ним немає вороття…
Ми – часу бранці й, звісно, пацієнти.
Лікує час, але не до кінця,
Він тупить біль, щоб не ятрились рани.
Одужання було би до лиця –
З душі не забере рубці і шрами.
Можливо час – це геній серед нас,
Й лікує всіх, не маючи диплома,
Повчальним лік його є защораз,
Й в полон його чомусь не бере втома.
І не спішить при цьому, не летить,
Лікує час некваплячись, поволі…
З діагнозом навчитись треба жить,
Й для цього часу є у нас доволі.
11.10.2021 р.
Королева Гір Клавдія Дмитрів
Свидетельство о публикации №121101106168