( Відповідь на коментар Романа Костишина )
Час може змити запросто печаль,
І біль увесь в байдужість огорнути,
Та з пам’яті він не зітре, на жаль,
Й не зробить так, щоб це усе забути.
І саме він розставить всі крапки,
Й відчуються усі його акценти,
Хоч щось вернула б радо…залюбки,
Та в часу є свої еквіваленти.
У часу є невидиме життя,
Ми бачимо лиш деякі фрагменти,
Але і ним немає вороття…
Ми – часу бранці й, звісно, пацієнти.
Лікує час, але не до кінця,
Він тупить біль, щоб не ятрились рани.
Одужання було би до лиця –
З душі не забере рубці і шрами.
Можливо час – це геній серед нас,
Й лікує всіх, не маючи диплома,
Повчальним лік його є защораз,
Й в полон його чомусь не бере втома.
І не спішить при цьому, не летить,
Лікує час некваплячись, поволі…
З діагнозом навчитись треба жить,
Й для цього часу є у нас доволі.
11.10.2021 р.
З дiагнозом навчитись жить
© Copyright: Клавдия Дмитрив, 2021
Свидетельство о публикации №121101106051
Свидетельство о публикации №121101106051
Рецензии