Сльози й благання не можуть з могили пiднять

( Світлій пам'яті моїх дорогих батьків )

Чому ж бо ти, мамо, ступила так рано за обрій?
Чому ж бо ти, тату, так рано пішов за межу?
Сліди за собою лишили для нас тільки добрі,
І тим, що навчили, життя я усе дорожу.

Чому ж, наче птиці, злетіли у вирій далекий?
І з нами простились…Простились ви тут з усіма.
Та вже не вернетесь ви звідти, неначе лелеки,
Бо звідти дороги, мої дорогенькі, нема.

Чому залишились на згадку лиш ваші світлини,
Де усмішка й очі говорять про вічну любов?
Тепер моє слово ніколи до вас не долине…
Пішла в вічність мама, а тато раніше пішов.

Чому так буває, що свічка горить дуже мало?
Чому догорає й не можна вже більш запалить?
Немов зелен-листя додолу із дерева впало,
І слізьми не можна до гілки його приростить.

Чому появилось багато і смутку, і болю?
Шматується серце і сльози рікою течуть,
В мандрівку пішли ви, пішли по незнаному полю,
І голосу вашого більше не зможем почуть.

Невже не могли ви ще трішечки бути із нами,
Щоб внуків женити і внучок всіх заміж віддать,
І правнуків вести у сон чарівними казками,
Схилившись над ними, ще й їм колискові співать?

Нам так би хотілось, як завше, до вас притулитись,
Про все розпитати й про себе усе розказать,
Тепер на світлини лишається тільки дивитись,
Бо сльози й благання не можуть з могили піднять.

09.10.2021 р.