Моя матусю тебе давно нема,
Як важко дуже душі змиритись.
Що не одна пройде іще весна,
Як буду я слізьми даватись.
Я не жаліюсь мамо на життя,
Воно багато чого мене навчило.
Я лиш хотіла трішечки тепла,
Щоб до грудей своїх ти притулила.
Мене не треба вчити уже жити,
Моя душа тверда неначе сталь.
Я не привикла помощі просити,
Хоч іноді так хочеться, а жаль.
Я научилась скрізь сльози посміхатись,
Любить життя воно в мене одне.
Та тільки хочеться до тебе так прижатись,
Хоч вирви душу та пам'ять не мене.
Я зовсім мамо була не готова,
Щоб рано так пішла ти із життя.
І виринає пам'ять, що довколо,
Спливає наче мить із забуття!!!
А ПАМ ЯТЬ- ЯК ПРОМ НЧИК СВ ТЛА
© Copyright: Людмила Кравченко 4, 2021
Свидетельство о публикации №121100904600
Свидетельство о публикации №121100904600
Рецензии