Наснилося мені кохання…
В твоїх обіймах танула, як сніг,
І поцілунок, начебто в останнє,
І неповторний той від щастя сміх.
Я бачила вуста твої медові,
Здавалося, минуло вже усе.
Та все ж вночі приходиш ти до мене...
І знову почуттів ріка несе..
В м’яких обіймах знову ніч шепоче,
Зізнання у коханні-млію я..
Здійнятись у зіркове небо хочу
І шепотіти, що назавжди я твоя…
Нехай в житті тебе немає поряд,
Але здається,що мій подих - …ти…
Перед очима твій глибокий погляд..
Як свіжий спогад давньої весни..
У відчаї згадаю я про тебе..
Життєву подорож у давнії часи..
Кохання наше, як безмежне небо..
І..залишитись як мене просив..
Як дивлячись ми танули у зорях,
Здавалося, назавжди ми удвох…
Та малювало нам життя узори..
У полі, де росте чортополох…
Спогад
© Copyright: Светлана Сергеевна Назаренко, 2021
Свидетельство о публикации №121100703665
Свидетельство о публикации №121100703665
Рецензии