Фото с калиной

Коралями хизується калина-
Вже налилися кетяги нектаром.
Схилилася в зажурі біля тину:
Мороз обніме кралю незабаром.

І гіркота, що розтинала душу ,
Сама ізщезне з плином долі- часу.
А я світлини зберігати мушу,
Щоб не забути посезонне щастя.

Ти під калиною кохав мене,голубив.
Ти під калиною читав мені сонети
І клявся, що ніколи не розлюбиш
І що за мене зможеш і померти.

Сміявся місяць, миготів у небі,
Та я на нього майже не зважала.
Бо вірила: коханий мій, як лебідь,
Кохає так, як я його кохала.

Зима легким покрила віти снігом,
Та й ягоди солодкими зробились.
Забулись клятви з часу перебігом,
І тільки кетяги нагнулись і журились.

А я весною цвітом зігріваюсь.
Під осінь пещу поглядом калину.
Вже не горюю, сліз не проливаю,
Подовгу розглядаю лиш світлину.

Де ми удвох з калиною в любові
Красиво так, розкішно розцвітали.
Та коси постраждали від зледолі,
І їх лебідки з сумом розплітали.

Букет калини інший наламає,
Поставить поряд, ніжно усміхнеться.
І без сонетів, і без клятв кохає.
Лиш завмирає серденько.Не рветься.

Фото Олександри Лисенко,Конотоп.