Лiна Костенко - Вирлооке сонце -перевод на русский

Мой перевод на русский язык стихотворения
Лины Костенко "Вирлооке сонце":

            Пучеглазое солнце
 
Пучеглазое солнце садится на чёрную гору.
Из небес, гор, свободы построила дом себе я.
Потолком для людей быть лишь небосводу впору -
мысль поднять тогда можно и не разбить ей темя.

Мастерили нам потолок не спеша, до одури,
из идей самых лучших, согласно указам свыше,
мерку сняв на глазок с недоумков прессованных
и негодников всяких спирально-пружинных.

Спиральным удобно. Высоким - хуже.
Высоким такое совсем не пристало,
чтоб то, за что ты готов отдать душу,
мысль твою ранило и подгибало.

Высокая мысль не умеет виться.
Лбом упиралась в старые лозунги,
ей в потолок приходилось биться
и, как свече, угасать без воздуха.

Стихами плакала. Правдой болела.
Зияла революции ранами.
Училась молчать. Или даже вешалась.
Северным любовалась сиянием.

Подонками разных рангов вымуштрована,
седой выходила из академий.
На длинных столах вымирала вынужденно
от разных редакторских эпидемий.

А люди спрашивают:
- Где гениальные повести?
Где мысль эпохи, весёлая и печальная? -
Поехала в закрытом поезде.
Погребена на кладбище молчания.

Слушайте, вы, кем идеи растоптаны,   
чьими руками тот потолок выстроен, -
воскресла мысль, встаёт над обломками,
живой водой правды обрызгана!

Золото искусства с испугом сплавить,
из лжи получить - то алхимии бремя.
Один потолок у искусства -
правда.
Поднимешь поэзию, и не пробьёшь ей темя.

Эмма Иванова.
05.10.2021г.

================================

             Оригінал:
          Вирлооке сонце 
           Ліна Костенко

Вирлооке сонце сідає на чорну скелю.
З неба, гір і свободи собі збудувала дім я.
Небосхил для людини — якраз відповідна, стеля.
Піднімеш думку — і не розіб'єш їй тім'я.

Майстрували нам стелю до млості, до одуру,
із найкращих ідей, з настановами згідно,
знявши мірку з пресованих бовдурів
і пружинно-спіральних негідників.

Спіральним зручно. Високим не дуже.
Високим зроду таке не личило,
щоб те, за що ладен віддати душу,
думку твою підгинало й калічило.

Високі думки в'юнитись не вміє.
Впиралась чолом у погашені гасла,
крізь товщу стелі росла в надію
і, як свіча, без повітря гасла.

Боліла правдою. Плакала віршами.
Чистими ранами революції зяяла.
Училась мовчати. На бантині вішалась.
Або йшла милуватись північним сяйвом.

Морозами бита, муштрована покиддю,
виходила сива з тих академій.
На довгих столах вимирала покотом
від різних редакторських епідемій.

А люди питають:
— Де геніальні повісті?
Де думка епохи, весела й печальна? —
Поїхала у закритому поїзді.
Похована на цвинтарі мовчання.

Слухайте, ви, що ідеї розплямкали,
чиїми руками ту стелю роблено,—
воскресла думка, встає над уламками,
живою водою правди покроплена!

Золото мистецтва з переляком сплавити,
добути з брехні — ненадійна алхімія.
Єдина стеля мистецтва —
правда.
Піднімеш поезію — і не розіб'єш їй тім'я.
---------------------------------  Ліна Костенко
https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=13061