Давай забудемо
І світ, здавалося, лише один на двох.
І як серця жагою дикою палали,
Та звали стукітом у грудях на сполОх...
Давай забудемо, як небо колисало,
Шалені мрії на своїх хмарках.
Як у дощах сумні думки ховало.
І спогадами тішило у снах...
Давай забудемо обійми, що як хвилі,
Один до одного нас пригортали уночі.
А зранку ми, щасливі і безсилі,
Сміялися, що долі втікачі...
Давай забудемо, що знов настане завтра,
Де вже ніколи в нім не буде НАС...
Мабуть наша любов того не варта,
Щоб дати їй бодай єдиний шанс...
29.09.21
Свидетельство о публикации №121093003888