Квiтка кохання i снiг
Якось само про квіти ці писалось,
У них своя незрівняна краса,
Про них ані на мить не забувалось,
І раптом сніг на них, а не роса.
Троянди пізні, та кохання раннє,
Тому і сніг із кригою на них,
Можливо вперше, але не востаннє,
Під кригою кохання дзвін не стих.
Сніжинки на пелюстках мерехтіли,
Немов забрали в крижаний полон,
Та промовлять, як люди, не зуміли,
І був це сніг, а не зимовий сон.
І холод оповив троянду кожну,
Яка красою вабила в саду,
І не забути мить ось ту тривожну,
Можливо чари я для них знайду.
Бо квіткою кохання є троянда,
Яку не можна легко розтоптать,
А на стеблі під снігом, мов гірлянда,
Яку й під снігом легко розпізнать.
Та не страшні трояндам ті крижини,
Вони цвістимуть знову у саду,
Спаде на них роса, немов перлини,
І поглядом до них я припаду.
29.09.2021 р.
Свидетельство о публикации №121092907225