Легенда про Либiдь

Вона була прекрасна, наче сонце,
Чутлива, ніжна і тремтлива, як роса,
Як шепіт трав, як промінь лагідний в долонці,
Неперевершена була її краса.

Услід їй тихо шепотіли квіти,
Птахів різноголосий лився спів,
Схиляли верби свої довгі віти,
Про щось струмок із нею говорив.

Не йшла - пливла, наче лебідка біла,
І сповнювався погляд чистотою,
І огортали руки, наче крила,
Навколо все струною золотою.

І кожен прагнув за дружину її мати,
Закрити її в замку мовчазному,
В найкращі, найпишніші вбрати шати,
Щоб не дісталась вона більш нікому.

Та згоди Либідь не дала своєї
З них жодному, обравши Рідні Шати,
Лебідкою літати над землею,
Собою мир її оберігати.

Тече вона нестримною рікою,
Захована під камінь від очей,
Наповнюючи вічною весною
Свій вічний Київ, і своїх людей.

Над Борисфеном її дух витає,
Несучи Світло з покоління в покоління,
Митець руками її обРАз оживляє
В своїх неперевершених творіннях.

Ітимеш вулицями міста Ярослава,
Не поспішай, навколо роздивись,
І ти відчуєш, ходить, наче пава,
Чарівна Діва Либідь, як колись...


27.09.2021
м. Київ
Олег Слєпцов. Ярославів вал. Київ.
Гобелен. 2004. 60х100 см.