Бог призива...

Помріяти, чи що? Думок нема...
Що має буде? Те, що у неділю.
Господь мене за рученьку трима,
Живу для того, щоби бути сіллю.

Без неї що? Не смачне все буття,
А з нею до вподоби, все смакує...
Без Господа життя це - не життя,
Без Нього мудрості, як не гордись, бракує.

Ще світлом хоче Бог, щоб я була,
А де ж його набратися? У Нього!
До Нього зараз рученьки звела,
З Ним хочу завжди йти я тільки в ногу!

Помрію, що в Отця я на балу,
Як хороше мені у Нього в Царстві...
Хотіла б мати віру не малу,
Щоби не мати у житті митарство!

Ось і сиджу, балакаю із Ним,
Свою всю душеньку відкрила, все Він знає,
Не хочу зустрічатися з лихим...
Нехай же рученьку мою в Своїй тримає!

Думки, думки... Візьму Святе Письмо,
Занурюся у кожне Його слово,
Він призиває взять Його ярмо*,
То і візьму, я під Його покровом!
                26.09.2021.
* «Прийдіть до Мене всі втомлені
та обтяжені, – і Я облегшу вас!
Візьміть Моє ярмо на себе і на-
вчіться від Мене, бо Я лагідний
і покірний серцем, – і знайдете
спокій своїм душам. Адже Моє
ярмо любе, і Мій тягар легкий» -
      Біблія, Матфія 11: 28-30.