Ти не топчи стежини в мо сни

Коли на землю ляже надвечір’я
Й загляне місяць в стомлене вікно,
І ніч прикрасить золотим сузір’ям
Небесне оксамитове сукно,
Коли  колишуть янголи небесні
Маленьких немовлят в туманах-снах,
Й в посрібленому місячному плесі
Ще молода купається Весна,
В ім’я любові… Ні, наперекір!
Не лізь у мої спогади павуччям!
Лягають мрії-рими на папір
Й стікають вірші тихо і беззвучно.
Я випью  поцілунки ті,  терпкі,
І хміль  очей твоїх, як скарб, сховаю
Слова твої, освідчення палкі,
І квіти, небо, зорі з того раю
Де ми удвох закохані такі
І на зорі нам солов'ї співають.
Кохання те з ілюзій та оман,
Пекучий мені той чарівний трунок,
Воно розтануло, як мара, як туман
І з уст злетів останній поцілунок...
Ти не топчи стежини в мої сни
І не збирай  із уст моїх гіркОту.
Я полечу на крилах у Весни
І загорнусь в ранкову позолоту.
Змотає ніч в тугий клубок стежки,
Співатимуть в росою вмитих вітах
Коханням одурманені пташки.
Їх  слухатиму я, хитрющий кіт і вітер...