Тень Сизифа

ТІНЬ СІЗІФА
Лiна Василівна Костенко [1930]

В корчах і в кручах умирають міфи.
Чугайстер щез. Покаялись нявки.
І тільки ми, подряпані Сізіфи,
тябричим вгору камінь-рюкзаки.
Руді стежки роз'їдені дощами.
З крутих плаїв зриваємся, йдемо.
У сьоме небо вийдемо з гущавин,
задавлені гранітними трюмо.
Цей мисник днів — мальовані тарелі,
ця тінь Сізіфа — потойбічний гість,
в столицях меду, в райдугах форелі,
у гіркоті покинутих обійсть.
Ми — гості бджіл. Посидим на бенкетах,
у кріслах пнів, на покуті проваль, —
Євген Попович, Мефістофель в кедах,
і мавки в шортах. І моя печаль.
І тінь Сізіфа, тінь тії печалі,
горбата тінь, трагічна тінь сторіч.
Лілові хмари іван-чаю
пливуть над прірвами у ніч...
Тут буде твердо душу відіслати.
Сидить Сізіф і журиться, біда.
І п'є за нас шампанські водоспади
потік гірський, веселий тамада.
Я знаю, важко. У твоєму віці.
Либонь, я знаю, що й подумав ти:
"Вже краще йти до Бога пасти вівці,
ніж на Вкраїні камінь цей тягти".

Ще крок, Сізіфе. Не чекай на оплески.
Для глядачів тут сцена закрута,
де чорний беркут з крилами наопашки
хребет землі до сонця поверта.
А ми йдемо, де швидше, де поволі.
Йдемо угору, і нема доріг.
І тінь Сізіфа, тінь моєї долі...
І камінь в прірву котиться з-під ніг...



ТЕНЬ СИЗИФА
Перевод стихотворения Лины Костенко

В корча'х и кручах умирают мифы.
Чугайстер сник. Покаялись навки'.*
И только мы, все в ссадинах, Сизифы
толкаем в гору камни-рюкзаки.
По рыжим тропам, что разъело ливнем,
с крутых вершин срываемся мы, но
из дебрей мы в седьмое небо выйдем,
зажатые гранитными трюмо.
В серванте дней — раскрашены тарели,**
Сизифа тень — потусторонний гость,
в столицах мёда, в радугах форели
и в горечи, что бросить кров пришлось.
Мы — гости пчёл. Присядем на банкетах,
на креслах пней у бездны по краям, —
Попович Женя, Мефистофель в кедах,
и мавки в шортах. И печаль моя.
И тень Сизифа, тень моей печали,
горбатая, столетий тень точь-в-точь.
Сиреневые тучи иван-чая
плывут легко над пропастями в ночь...
Тут твёрдо душу отсылать, досада.
Сидит Сизиф, кручинится, беда.
За нас шампанские пьёт водопады
поток с горы, весёлый тамада.
Я знаю, тяжко. Ты к тому же старый.
Какая, знаю, мысль могла мелькнуть:
— У Бога лучше уж пасти отары,
чем в Украине камень свой тянуть.

Хоть шаг, Сизиф. Не жди аплодисментов.
Для зрителей тут мест недостаёт,
с крылами нараспашку чёрный беркут
хребет земли здесь к солнцу повернёт.
А мы идём, стремясь достичь вершины,
всё вверх и вверх — туда, где нет дорог.
И тень Сизифа, тень моей судьбины...
Стремится в бездну камень из-под ног...


                22 сентября 2021 года

* в оригинале так же смещено ударение:«В корча'х» и «нявки'»
** тарель — устар.  Столовая посуда круглой формы с широким плоским дном и приподнятыми краями; тарелка. https://dic.academic.ru/dic.nsf/efremova/252883/