Ти мені посміхнувся, і душа заспівала.
Відблиск сонця в потічку – шкода, часу замало.
Я до тебе вернуся, відроджене джерельце!
Знову русла торкнуся ніжним сполохом серця.
Рейчелітові води – пити просто душею.
Незбагненної вроди джерело миле цеє.
...Умиватись з потічка, брати воду в долоні:
Освіжає і личко, і посивілі скроні.
Джерело відродилось, ця моя Іпокрена.
І я також змінилась: розправляю рамена –
І невидимі крила сяють знов за спиною...
Рейчел, ти – моя сила! Не прощаюсь з тобою!
24.08.21
До Рейчел V
© Copyright: Наталка Змиивна, 2021
Свидетельство о публикации №121092107585
Свидетельство о публикации №121092107585
Рецензии