Душа оголена, як голка
Що приховати, нащо та куди?
В найтоншій одежі із шовку
Безслідно випити криничної води.
Душа шукатиме правдиве,
Оманливість властива не усім,
І в мить якусь, принадливе і хтиве,
Здаватиметься, як чужі вогні.
І я шкодую про найменше,
Що в мить живих мовчала, як завжди,
Про те, що говорила би найперше,
Якби не ті моральності хвости.
Що я прощала, не сказавши,
Що я була б при смертному одрі,
Що я любила б не пізнавши,
І краплі відгуку у найясніші дні.
Не стане часу на два слова,
Живі не вірять й досі у живих,
І я мов та просіяна полова,
Тримаю смутку білий сніп
Свидетельство о публикации №121092102631