Осенний дождь. Из Маргариты Метелецкой

(Вольный перевод)

                «…Ожидая превращения в жемчужину,
                всё равно остаёшься песчинкой…»
                Инна Ковальчук

Осенний дождь пророчит стужу,
Как неизбежную беду.
Её навряд ли избегу,
Коль перед сумерками струшу.

И крик душевных наваждений
Стремится к божьим небесам,
Чтоб о себе напомнить там
Хотя бы в книге прегрешений.

 Пусть – восхвалений я не стою,
Пусть – не мудра, к тому ж,  стара…
Но чувствую – мудреть пора,
коль молода ещё душою.

Дождусь ли я небес прозренья? 
Явись, скорее, всепрощенье!
_________

Оригинал 

Цей дощ

                "…чекаєш коли станеш перлиною,
                та незмінно залишаєшся піщинкою..."
                Інна Ковальчук
Цей дощ віщує холоднечу
І запопадливу біду...
І нерозкаяність бліду,
У сутінки - таємну втечу...

І крик душі летить нестримний
До Бога - до лунких глибин,
Порушуючи часу плин,
Під запис в кондуїт провинний,

Що я - горішнього не варта
Та ще й не мудра, хоч стара,
А вже мудрішати пора  -
Нові розпочинати старти...

Коли ж то, Господи, безвадна?
Коли ж те прощення всевладне?