Останні метелики літа не знають ні сну, ні утоми.
Їм радісно завжди і вільно, і радісно з ними мені.
Летять, щоб мені розповісти про радість, а більше – нікому.
Люблю ці останні зізнання, люблю ці останні вогні.
Метелики літа зростали, зростали. З малечі. З нічого.
Було у малечі дитинство. А згодом і юність була.
Метелики літа тягнулись до неба, до сонця, до бога.
І з кожним метеликом літа – і літа чарівність цвіла.
Я кожного разу чекаю останніх метеликів літа.
Я пошепки з ними спілкуюсь – ніхто не підслухає нас.
Останнім польотом метелики платять останнєє мито.
І я той метелик останній, та в мене є літо і час...
Останнi метелики лiта не знають нi сну, нi утоми
© Copyright: Миклош Форма, 2021
Свидетельство о публикации №121091903696
Свидетельство о публикации №121091903696
Рецензии
Благодарю, Миклош, за очередной оригинал: они у Вас всегда оригинальны!:)
(не знаю, насколько удалось соригинальничать мне в трактовке))
http://stihi.ru/2021/09/26/4622
(в надежде на отклик)
Уважительно,
Светлана
Светлана Груздева 26.09.2021 15:55 • Заявить о нарушении
(не знаю, насколько удалось соригинальничать мне в трактовке))
http://stihi.ru/2021/09/26/4622
(в надежде на отклик)
Уважительно,
Светлана
Светлана Груздева 26.09.2021 15:55 • Заявить о нарушении
На это произведение написаны 2 рецензии, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.
