Переповнили...
Ніч згорнула натруджені крила.
Повний місяц, мов білий калач,
Який навпіл журба розділила.
Тіло ніжне, жагучо-бліде,
Наче блискавки сяйво тіло,
Не знаходячи спокій ніде,
В темний з зорями простір летіло.
І її незабутні вуста
За цю ніч спотворили зморшки,
Під очима лягла чорнота
І котилися сльози-горошки.
Розітнув ніч душі німий крик,
А для всесвіту ніби хвилька
І зникала вона на човні,-
Йому в час цей постукала гілка.
Запізнився... І думки злякавсь.
Запалали вогнем чорні очі.
І навіщо божився і клявсь?
Які будуть без неї дні, ночі?!
Хто додасть теперь сили, снаги?
Від волосся п"янів, мов від хмелю,-
Так бездумно поклав на ваги.
Сенс життя... бути поряд лиш з нею...( з архіву)
ЛЮДМИЛА ЖУРАВСЬКА
Свидетельство о публикации №121091901654
Безтілесним сяйвом, відлетить душа.
В володіння Бога – у безмежний Всесвіт,
З каяттям гріховним вируша.
Молитви про прощення останнє,
Тіла прах лишається Землі.
В майбуття до Вічності питання,
В загадкову відповідь – німі.
Дякую, Людмила. Зворушлива, ваша талановита розповідь хвилюючим сумом, про останнє посмертне прощання з дорогою людиною. Нажаль, це є невідворотна дійсність для кожного, на колись. А поки що, всім нам живим – бажаю життєвих радощів, без неприємностей та прикрощів. Натхнення. Чудового настрою. Сонячного дня. Успіхів. Приємностей. Привіт.
Серафима Марченко 29.09.2021 09:55 Заявить о нарушении