Надия Позняк Так этого лета цвета неизменны...

Так этого лета  цвета  неизменны,
так глаз утомляют - палитры не щедры.               
А хочется в  осень,  встречаться  у Сены,
где  листьев багрянец и свежие ветры.

А хочется вместе, а хочется рядом
гулять по Парижу легко, беззаботно…
И фраз окончанье улавливать взглядом,
и то, что октябрь нам несёт чудотворно.

И где-то в кофейне, назначенной Богом,
снимая усталость глоточками кофе,
найти те  слова… но смолчать о глубоком -
о том, что  не выразить подлинно в слове.


Це літо занадто байдужо-зелене,
і муляє око відсутність палітри.
А хочеться йти вздовж осінньої Сени               
в жагучому листі, у свіжості вітру.
            
А хочеться поряд, а хочеться разом
гуляти Парижем, — легким, безтурботним…
Ловити очима закінчення фрази.
І щось невловиме, освячене жовтнем.

І десь у кав’ярні, призначеній Богом,
знімаючи втому ковточками кави,
віднайдем слова… і не скажем нічого
про те, що не завжди говорять словами.

Вірш із книги "Ряди Фур'є"