***
Ми скраплені часом в колоїднй простір
І сенсів шукаєм в задавнених снах,
Ці ранки як рани, бо ночей не доста,
І нас не рятує ні бог ні аллах .
Допоки витаєм, пірнаєм у світі,
В якому нема ані неба, землі,
Лиш спалахи, сполохи щемної миті,
Як кванти пульсуєм на темному тлі.
Буденність залюднена нас не торкає,
Поживи не просим, лиш тільки жаги,
Миттєвостей спеки жадаю, чекаю,
Тож знов повертаю в твої береги.
Як буде посуха, - я спрагло нап’юся
Із човника рідних зцілованих рук,
Відтоді, повір, я уже не боюся
Як ти тятиву натягаєш на лук.
29.08.21
Ми скрапленi часом...
© Copyright: Фиолетта, 2021
Свидетельство о публикации №121091608086
Свидетельство о публикации №121091608086
Рецензии