***

Сірий вечір поглянув у ніч тихо - тихо
Лише вітер колише жовтіюче листя
Холод іній як перли розсипав
Все іскриться намистом дрібнесеньким чисто
Осінь тихо повільно приходить незмінно
Вся природа покірна безжальному часу
Не скоритися часу нікому не вільно
Та  ми прагнемо цього найбільше почасти
В’януть квіти, що радість приносили вчора
Сміх дитячий колись переходить в зажуру
Лише пам'ять моменти прекрасні відтворить
І поверне свідомість в реальність понуру
Швидкоплинність життя смуток інколи сіє
Та людині побожній відкриє надію
Животворяща віра  на душу подіє
Тільки та що приніс довгожданий Месія
Полонила природу тьмяніюча осінь
Схоже й правда вона до усього нещадна
Я проникнута холодом осені досі
Почуваюся інколи так безпорадно
Наче йду по землі примороженій боса
Сподіватись на Бога це – цінність найбільша
Я до цього так прагну всією душею
Стану я через віру можливо добріша
Попри все я бажаю лишитися з нею