Пам'яті Вадима Коваля
(1966-1996)
...Той вірш не з'їсться за одразу –
не проковтнеш за мить.
Поет вклав душу в кожну фразу,
і кожна так болить,
немов й мені усе це гірко,
що гірко так йому.
Такий поет – то Бога зірка,
що розтина пітьму.
На жаль, зіркам – і навіть божим –
не все для нас світить...
Зате ми вірш читати можем,
щоб більш життя любить...
...................
Вадим Коваль:
«Мій Боже, я вірив у тебе завжди.
Та зараз на мoїм знамені.
Палає питання – мій Боже, а Ти,
Ти вірив хоч трохи у мене?
Як страшно, якщо посміхаєшся Ти,
Коли нас кладуть по могилах.
Послухай, мені вже набридло повзти.
Я зараз згадаю про крила...».
Поету Вадиму Ковалю
© Copyright: Миклош Форма, 2021
Свидетельство о публикации №121091307073
Свидетельство о публикации №121091307073
Рецензии
