А я вже кохав таку –
смиренну і особливу.
Вона була справжнім дивом.
Та несла в собі тоску.
Не знаю, причина в чім.
Не я ту тоску навіяв.
Та те, як тремтіли вії,
не зможу зрівнять ні з чим.
Не вийшла вона з тоски –
любила жіночу тугу,
І я все ходив по кругу –
по колах сумних нелегких.
Не вмію любити жаль.
Тоска – не моя окраса.
Навіщо ж я час од часу
пригадую ту печаль?
Пригадую дивний сум,
якому не я причина?
...Жіночих очей кручина –
сестра поетичних дум.
А я вже кохав таку
© Copyright: Миклош Форма, 2021
Свидетельство о публикации №121091107406
Свидетельство о публикации №121091107406
Рецензии
