Ореховые воспоминания. Василина Иванина

Орiховi спомини
http://stihi.ru/2021/08/29/8193
Василина Иванина
***
У часи мого дитинства в Міжгір'ї не садили волоські горіхи. Бо вони би там вимерзли. Зими були суворі, зі снігами великими і морозами тріскучими.
Але без орішків ми не залишалися. (До слова, протетичного звука "г" у нашій говірці нема). Ми збирали в лісі ліщанкові. Ото такі, що з них потім, через роки, виник фундук. Весела ватага з бабчиної вулички з розгону  пірнала в густі зарослі ліщини біля зворини (звериной лёжки) за Бабинов погарьов, щоб потім узимку мати корисні і смачні лакітки. А хто знаходив орішки-близнятка, вважався щасливчиком, мав очікувати якісь несподівані життєві приємності. Хто на що там уже сподівався...
Ой не  вліті, ой не вліті на оріхи ходят,
А в осени, а в осени, як ся добре вродят.
Та й не лише дітлахи, молодь теж іноді вибиралася в оріховий сезон  на узлісся.
І скільки коломийкових перегукувань, пересміхів пісенних лунало...
Пішла Цилька на оріхи, та й я йду, та й я йду,
Ци віддасть ми орішеньки, як я її найду.
Або ж  оця:
Не рубай ліщану, най ся зеленіє;
Не бери багату, не бери багату,
А най посідіє.
Коломийки виникали експромтом...
Ой на горі, на горі
 між ліщинов тирня,
Розкусив Іванко вріха,
Дає Цилі зирня.
Ой дає їй, ой дає
Та саме й середенце,
Та оби їй не боліло
За другими серце.
А у відповідь  з іншого кінця зворини чулося:
У лісі на врісі
Сова огинь креше;
Тото пес, не легінь,
Що з дівками бреше.
Чи ще й оця: Ой ліщино зилининька,
Нащо ся схиляєш?
Раз ись ня ся, любку, лишив,
Що ся навертаєш?
Скільки варіантів непорозумінь любовних:
Ой, за погарь, любку, йдеме,
  Тай  орішки рвеме;
Нащо нам ся любиточки,
Кой ся не збереме?
...
Минулися  літа красні, молодість утекла, гори далеко, сили не ті.  Росте ліщиновий кущ у саду, та нема плоду.
Сусідський крислатий волоський горіх, десь уже півстолітній, простер гілляччя над нашою доріжкою, та й ронить не лише листя, але й плоди. Кошенята сахаються, почувши, як гупне об бетон горішок з висоти. А тутешні  ворони, либонь, ще не втямили, що Горіховий Спас і їм уже  дарунки припас.
Та от бачу:розколеться горішок, а він усередині чорний. Ба чи всюди так?
Торішня горіхова настоянка дочекалася початку серпневого горіхопаду... От і літо минає. Дякуємо долі, що дарує нам ще одну осінь..
  Тільки б не отримати від життя  на горіхи )
Ореховые воспоминания
Василиса Иванина
***
Во времена моего детства в Межгорье не сажали грецкие орехи. Потому что они бы там вымерзли. Зимы были суровые, со снегами великими и морозами трескучими.
Но без орешков мы не оставались. (К слову, протетического звука "г" в нашем говоре нет*.) Мы собирали в лесу орешниковые. Такие, из которых потом, спустя годы, возник фундук. Веселая ватага с Бабчинской улочки с разгона ныряла в густые заросли орешника возле зворин** по Бабиновому  погарищу (погару***), чтобы потом зимой иметь полезные и вкусные лакомства. А кто находил орешки-близняшки, считался счастливчиком,  мог ждать какие-то неожиданные жизненные (приятности)удовольствия. Кто на что там уж надеялся ...
Ой не летом, ой не летом по орехи ходим (ходят),
По осени, по осени, урожайным годом 
Да и не только дети, молодежь тоже иногда выбиралась в ореховый сезон на опушку.
И сколько закарпатских гукований, пересмешек песенных звучало ...
Пошла Цилька по орехи, и я иду, и я иду,
Мне отдаст ли, что собрала, как ее найду?
А вот еще:
Не руби орешник, пусть  он зеленеет;
Не бери богатую, не  бери богатую,
А пусть поседеет.
Частушки возникали экспромтом ...
На горе,  ой, на горе
 меж лощины тёрна,
Раскусил  орех  Иванко,
Дает Циле зерна.
Ой, дает ей, ой , дает
Серединку только,
Чтобы  сердце не болело
Одругих нисколько.
А в ответ с другого конца зворин слышалось:
 А в  лесу  Сова , глянь,
Пламя высекает .
Брешет  пес, не парень,
С  девками гуляя.
Или еще и эта: Ой, орешник,  ой, зеленый!
Низко  не склоняйся!
Раз  меня ты , милый , бросил ,
То не возвращайся
Сколько вариантов недоразумений любовных:
За  пог`арь***, ой, милый,  ходим
  да орешки  мы рвём;
Нам зачем  с тобой любиться,
Коль  не наберём их ?

Прошли л`ета красные, молодость убежала, горы далеко, силы не те. Растет ореховый  куст в саду, но нет плодов.
Соседский раскидистый грецкий орех, уже полувековой, простер ветки над нашей дорожкой  и роняет не только листья, но и плоды. Котята шарахаются, услышав, как хочет  стукнуть о бетон орешек с высоты. А здешние вороны, вероятно, еще не поняли, что Ореховый Спас и им уже подарки припас.
Но вот вижу: расколется орешек, а он в серединке черный. Может, везде так?
Прошлогодняя ореховая настойка дождалась начала августовского орехопада ... Вот и лето проходит. Спасибо судьбе, что дарит нам еще одну осень ..
  Только бы не получить от жизни на орехи)
*) горіхи – орехи;
**)зворина - овраг лесной, пологий, склоны, заросшие кустарником, а по дну  - ручеек; звір - большой, зворина - поменьше...
***) пог`ар - 1) Что-нибудь горелое; остатки чего-нибудь горелого. 2) Место, где был пожар.