Валентина Силава Я тчу iз чорноji куделi полотно..

Валентина Силава
Я тчу iз чорноji куделi полотно...
* * *
Учора на старій Зозулиній горі
Була зустрілась з жовтим Жовтнем.
Калюжи надували жовті пузирі,
Гора вдягнула довгу сукню, жовту.
Жовтіли поміж віттям ниточки дощу
І сонце через товщу хмар жовтіло...

Я ж серцем журавлям услід кричу,
- Ви знову так надовго полетіли!
Залишили мене без літа та тепла,
Осіннє золото холодне і не гріє.
В моє вікно знов темна ніч, сліпа
І чорні вечори з’їдають всі надії.
Куделя з темряви. І знову час
Із чорної куделі прясти біле,
Щоб світ оцей прокинувся ще раз,
Щоб темрява назавжди не осіла...

Я тчу із чорної куделі біле полотно
І поміж чорних, густих ниток
Ниточку душі вплітаю...


Валентина Силава
Вчера у Зозулиной старой горы

* * *

Вчера у Зозулиной старой горы
Встречалась с листопадом октября.
Желтея, лужи надували пузыри,
Гора надела платье желтое, наряд
Сиял в просветах нитями дождя,
И солнце через темень пробивалось...

Я молча журавлям вослед кричу,
Вы снова так надолго улетели,
Оставили без лета и тепла,
Осенний холод золота не греет.
В окне моем ночная тьма слепая,
Потемки вечеров и боль сомнений.
Тоски куделя. И снова время
Из черной пряжи нити белые
Прясти, чтоб мир проснулся еще раз,
И темень навсегда не овладела  жизнью...

Тку черной пряжей снега полотно,
И между черных толстых ниток,
Вплетаю ниточку души...