В дитинство браму не вiдкрить

Я хочу у дитинство повернутись,
Пройтись босоніж знову по стежках,
До мами притулитись, пригорнутись…
На жаль, туди вертаю тільки в снах.

Пробігтись знову садом і городом,
І ноги намочити у росі,
Цікавитися в мами родоводом
І бігати із квітами в косі.

В дитинство знову хочу я майнути,
Але туди доріженьки нема,
Під колискову мамину заснути,
Матусю защоразу обійма.

Гайнути у дитинство босоноге,
У ньому хоч на трішки потонуть,
Туди ведуть лиш в спогадах дороги,
Й смаку його уже не зачерпнуть.

Полинути в дитинство безтурботне,
Де мама поцілунком підійма,
Але життя, чомусь, безповоротне,
Й дороги у дитинство в нас нема.

Узяти ранець і за парту сісти,
І знову щоб лунав шкільний дзвінок,
З-за парти й біля дошки відповісти,
І кожен повторить шкільний урок.

Хоч трішечки в дитинстві щоб побути,
Щодня щоденник мамі показать,
Але, на жаль, й цього не повернути,
І мамі про свій день не розказать.

Нема дитинства і нема вже мами,
Лиш спогади про той казковий час,
Туди ми потрапляємо думками...
Дитинства вогник вже давно загас.

Тепер горить життя мого багаття,
А спогад про дитинство все жеврить,
І він такий, мов білеє латаття,
Та браму у дитинство не відкрить.

04.09.2021 р.